УКР

ENG

Портал української книги
Книжковий ринок України

Загальна інформація
Мовою статистики
Аналітика
Законодавство
Український підручник
Бестселери

Гуртові ціни видавців
Інструменти

Галузева періодика
Інформаційні технології
Маркетингові інструменти
Консультації
Книжкові тендери
Бібліотека (документи)
Корисні ресурси
Видання для фахівців видавничої справи
Поліграфічні послуги
Copyright International Agency: послуги авторам та видавництвам
Програмне забезпечення

Новини та події

Новини книжкового ринку
Огляд преси
Прес-релізи компаній
Календар книжкової індустрії
Нові книги
Події
Ініціативи книжкового ринку
УАВК: листування з владою
Літературно-критичний журнал «Київська Русь»
ГОГОЛЬFest 2007
Форум Видавців у Львові - 2007

Діловий досвід

Міжнародний досвід

Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів
Колонка експерта
Опитування
Форум





VlasnaSprava.info :: від ідеї до прибуткового бізнесу







Події

Новини книжкового ринкуОгляд пресиПрес-релізи компаній
Календар книжкової індустріїНові книгиПодії
Ініціативи книжкового ринкуУАВК: листування з владоюЛітературно-критичний журнал «Київська Русь»
ГОГОЛЬFest 2007Форум Видавців у Львові - 2007


Інтернет-конференція "Чи здатна держава регулювати ринок книжок в Україні?" (Повний текст конференції)


Портал української книжкової індустрії UABOOKS.INFO за сприяння інтернет-порталу для підприємців http://www.vlasnasprava.info/ та інформаційного агентства "Інтерфакс-Україна" 11 жовтня 2006 року провели інтернет-конференцію на тему: "Чи здатна держава регулювати ринок книжок в Україні?"

В інтернет-конференції взяли участь:

Олександр Афонін – президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, член Національної ради з питань культури і духовності при Президентові України
Микола Сенченко – заслужений діяч науки і техніки України; професор, доктор технічних наук; академік Міжнародної академії інформатизації; директор Книжкової палати України
Ігор Степурін – директор дистриб'юторської компанії "САММІТ-КНИГА"

Також були запрошені представники ЗМІ та провідні експерти.


ПИТАННЯ УЧАСНИКАМ КОНФЕРЕНЦІЇ ТА ВІДПОВІДІ НА НИХ:


Ведучий: Вітаю всіх присутніх на нашій першій Інтернет-конференції, яка має назву "Чи здатна держава регулювати ринок книжок в Україні?". Інтернет-конференцію проводить портал української книжкової індустрії http://www.uabooks.info/ разом із діловим порталом http://www.vlasnasprava.info/,  за сприяння інформаційного агентства  "Інтерфакс - Україна".

Вступ

До участі в  Інтернет-конференції запрошені Олександр Афонін - президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, член Національної ради з питань культури і духовності при Президентові України; Микола Сенченко - заслужений діяч науки та техніки України, професор, доктор технічних наук, академік Міжнародної академії інформатизації, директор Книжкової палати України; Ігор Степурін - директор дистриб'юторської компанії "САММІТ-книга".

Перед тим як почнемо задавати питання, які ми отримали від користувачів Інтернет-сайтів http://www.uabooks.info/, http://www.vlasnasprava.info/ та "Інтерфакс-Україна" протягом останніх двох тижнів, ми надаємо можливість кожному з учасників сьогоднішньої конференції висловити свої думки стосовно нашої теми. Нагадаю, що тема сьогоднішньої Інтернет-конференції "Чи здатна держава  регулювати ринок книжок в Україні?".

Олександр Афонін - президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів: Українська держава здатна регулювати все що завгодно: від виробництва туалетного паперу до сільгоспвиробництва.  Але це не означає, що це регулювання потрібно в  адміністративному розумінні,  ручному, в якому завгодно, до якого досить часто долучаються представники виконавчої гілки влади. Ми маємо багато прикладів, коли пряме втручання у будь-які процеси, не обов'язково книготворення, призводили до того, що ці процеси або згортались повністю, або змушені були призупинити свій розвиток.

Тому ми не можемо говорити в прямій постановці запитання  про регулювання книжкового ринку, книжкової справи в Україні, а будемо говорити про  партнерство  галузей чи суб'єктів видавничої справи в Україні  з владою у проблемах розвитку  книговидання та всіх процедур, які відбуваються навколо української книги.

Микола Сенченко - директор Книжкової палати України: Я довго цікавився,  як же в інших країнах підтримують книговидання. І навіть надрукував книжку "Книгодрукування і масмедіа Канади. Аналітичний огляд".

Чому саме Канаду було обрано? Тому що у Канади поряд такий самий агресивний сусід, як у нас Росія (мається на увазі США). Але канадські видавці виживають і друкують дуже багато, і багато розповсюджують.  Держава підтримує їх у двох напрямках. Там є Міністерство канадської спадщини, і держава виділяє цьому міністерству 30 млн. доларів на підтримку саме канадських авторів, на допомогу не тільки видання книжок, але й рекламу канадських авторів на різних міжнародних виставках. Це перший варіант підтримки. А другий - за допомогою спеціальної програми, яка дозволяє брати під дуже малі відсотки кредити на видання книжок саме канадських авторів. Це два види підтримки книговидавців у Канаді.

Що стосується України, то мені здається, що держава могла б підтримати українських видавців також у двох напрямках: допомогти організувати систему книгорозповсюдження і організувати цивілізовану систему ціноутворення. Сьогодні у нас ціноутворення є великою проблемою. В усіх західних країнах з ринковою економікою система ціноутворення досить проста. Тобто ціну визначає видавець книги і дає можливість дистриб'юторам або посередникам знижувати або збільшувати ціну. Але в рамках ціни, визначеної видавцем.

Ігор Степурін: Я, как представитель дистрибьюторской организации, компании "САММИТ-книга", могу сказать, что, на мой взгляд и взгляд книгораспространителей и издателей, регулирование книжного ринка Украины должно государством осуществляться в основном экономическими методами. Это низкие проценты по кредитованию издательской деятельности. Ещё одна очень большая проблема - это высокие арендные ставки на помещения для книжных магазинов, для дистрибьюторских книжных складов регионов. Я думаю, что экономические методы регулирования должны выйти на первый план, а не административные.

Запитання з Інтернету

Ведучий: Дякую всім учасникам. Переходимо до запитань, які ми отримали з Інтернету. Під час конференції журналісти, які є в залі, матимуть змогу задавати власні питання учасникам.

Перше питання до всіх учасників. Чи повинна держава регулювати ринок, і що потрібно регулювати? Наприклад,  на ринку України більше 90% книг з Росії, і національний видавець вже не здатний з ними конкурентувати. Це вже факт. І друге питання, з цього ж блоку, від цього ж автора. Як захистити українську книгу? Окрім книги для школярів українська книга не спроможна виграти тендер для закупівлі, для будь-яких цілей, російська книга переважає. Чи планує наша держава звільнити українську книгу від конкуренції з російською при проведенні тендерів.Чи це робиться навмисно, щоб вижити нашу книгу.

Олександр Афонін: Сьогодні ситуація така, що більшість ринку української книги займає не українська, а саме російська книга. Чи потрібні якісь механізми вживати з боку держави, щоб зменшити цей потік? Мабуть, потрібні. Але не такі, які були запропоновані попереднім Кабінетом Міністрів. Ви пам'ятаєте, що була дуже велика полеміка стосовно підготовки   проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про квотування ввезення до країни друкованої продукції", зокрема книги. Питання стоїть про те, що необхідно вжити заходів, щоб всіляко підтримати власного виробника книги.

Виконати певні кроки,  які би дозволили, по-перше, вирішити питання фінансування галузі, але не за рахунок бюджетних коштів і прямого вливання їх окремим видавництвам, а за рахунок створення механізмів кредитування (як це існує в Канаді). Тобто  зробити для суб'єктів видавничої справи, зокрема видавців поліграфії і книжкової  торгівлі, доступними кредитні ресурси. Вони такими не є.

Для поліграфістів вони є зависокі для того, щоб модернізувати власну поліграфічну базу для видання книг, для книжкових магазинів і видавництв вони не є доступними у зв'язку з тим, що вони не мають нових комплексів, щоб залишати їх під заставу у банках. Тому банки негативно реагують на звернення видавців і книжкової торгівлі з проханням надати їм кредитні ресурси для поповнення асортименту видань, які готуються видавництвом чи асортиментноою базою книжкових магазинів. Оскільки вважають книгу в Україні не солідним продуктом, з точки зору її наступної реалізації  для погашення заборгованість по поверненню кредиту.

Тому, сьогодні потрібні ці дії з певним варіантом гарантії, як з боку громадських об'єднань, які об'єднують суб'єктів видавничої справи, так і з  боку держави, комерційним банкам про те, що ці заборгованості будуть погашені, а також визнання книги  заставою для отримання кредиту.
Ця рекомендація була висловлена ще у 1996 році Варшавською Конференцією як обов'язкова норма для країн-учасників Ради Європи. І безперечно, потрібна організаційно-адміністративна допомога в питаннях відродження сфери продажу книги, книготорговельних мереж.

На жаль, за останні 15 років у порівнянні з падінням випуску книжок, (а ці цифри звучали і вони не є для Вас новими)  які видавались на прикінці 90-х років  у 3,5 рази, а кількість книжкових магазинів, які реалізували ці книжки в кінці 80-х років, сьогодні зменшилось майже у 11 разів. Навіть ту незначну, з точки зору європейських країн, кількість книжок, які видаються в Україні, реалізувати не можна. І левова частка залишається на складах, видавництвах, не маючи змогу дістатись  до читача. І це є два основних блока тем, на яких мусить зупинитись держава, виконати ці дії, прийняти ці заходи для того, щоб забезпечити фінансування видавничої сфери за рахунок кредитів і вирішення проблем адміністративного характеру на рівні центральних органів виконавчої влади і місцевих органів влади. Щоб відродити книготорговельні мережі потрібно надати приміщення, створити можливості для організації торгівлі книжками в кожному населеному пункті, де нараховується більше тисячі мешканців.

Микола Сенченко: Держава повинна допомагати видавцям особливо в умовах, коли українські видавці мають тиск з боку російських.

Для прикладу наведу декілька цифр. Росія видає 90 тисяч назв книжок тиражами майже 1млрд. В Україні видається близько 16 тисяч назв книжок. Якщо подивитися на кількість книжок наодного жителя України, то найкраща ситуація книговидання була у 30-х роках. Тоді видавалось 33,1 книжки на кожного жителя. Зараз видається трошки більше однієї книжки на українця.

У цих умовах, безумовно, українські видавці потребують підтримки з боку держави. І підтримка держави повинна бути суттєвою. Можна додати лише одне: безумовно, багато книжок не доходить до читачів у зв'язку з відсутністю нормальної  мережі книгорозповсюдження. Книжкова палата України намагалася певний час видавати каталоги всіх книжок, які виходять на території України. Але ці книжки до книжкової палати надходять із запізненням, і буває так, що книжка вийшла, а у каталог вона потрапляє десь через 7-8 місяців. І це, безумовно, не сприяло поширенню цієї книжки і ми відмовились видавати такий каталог.

Разом з тим, конкуренція Росії не є головною ознакою того, що українські видавці видають мало книжок. На приклад -  Білорусія. Сьогодні Білорусія видає приблизно 3-4 тисячі книжки на кожного білоруса, і ті книжки користуються попитом. Але вони видають і російською мовою, розширюючи книжковий ринок. Чи українською мовою усі книжки на ринку України?  Тим самим ми просто звужуємо ринок продукції і тим самим заганяємо своїх видавців у недуже добре середовище для них. Багато українських авторів пишуть російською мовою і дуже популярні й у Росії, і в Україні, і в Білорусії. А видання книг українською мовою потребує дуже великої підтримки з боку нашої держави. В іншому випадку я не бачу як можна вижити видавцям без підтримки.

Ігор Степурін: Здесь поднимался вопрос про тендеры, которые проходят на закупку литературы библиотеками. Наша компания занимается на протяжении 5 лет комплектацией библиотечных фондов и вузовских библиотек, и публичных библиотек, и государственных библиотек. И мы видим на протяжении этих лет тенденцию, что 5 лет назад библиотеки закупали 80% русской литературы и 20% украинской, то в этом году цифры следующие: библиотеки закупают порядка 60% украинской литературы и 40% российской.

Это связано, в первую очередь, с малой информированостью библиотекаря о тех книгах, который выходят на территории Украины. Российские издатели ведут агрессивную маркетинговую политику, присылая свои прайс-листы, свою информацию в электронном виде, в печатном виде. И засылают в наши украинские библиотеки именно ту информацию о выходе книг.

Украинский издатель, в силу определенных причин, не имеет возможности предоставлять такую информацию даже библиотекам и информировать о том, что вышло и что выходит. Потому что и с финансовой точки зрения украинский издатель не такой, как российский, сильный, и у нас еще не разработана такая маркетинговая политика, чтобы охватить все массовые библиотеки.

С созданием больших дистрибьюторских складов мы выиграем тем, что на этих складах, на этих выставочных центрах любой библиотекарь, любой человек может прийти и посмотреть какая украинская книга вышла. В рамках украинского проекта и при поддержке голландского правительства мы создали в Запорожье первый дистрибьюционный склад, на котором представлена украинская  литература.

В этом году мы выиграли тендер запорожской областной библиотеки только из-за того, что директор и представитель этой библиотеки пришли в этот центр и увидели  литературу, которая в этом центре представлена, и сделали заказ.

Недостаток информации - это серьезное препятствие к тому, чтобы украинская книга попадала и в библиотеки. И еще один момент. Это косвенные методы регулирования тендерных   закупок государством. Если Министерство образования приняло решение, что при акредитации высшего учебного заведения смотрят основные фонды, материально-техническую базу, второе - это библиотеки. При акредитации, комиссия Министерства образования приходит в библиотеки, и смотрят, какая литература присутствует в библиотеке данного вуза. Если там есть украинская литература, то вуз проходит акредитацию. И опять же, пополнение новыми книгами тоже один из методов - это косвенный метод регулирования со стороны Министерства образования. Я думаю, можно и Министерству культуры такими же методами работать. Это что касается комплектации библиотечных фондов.

Ведучий: Зараз буде блок запитань для пана Афоніна, а потім ми перейдемо до запитань від журналістів.

Питання для пана Афоніна пов'язані один з одним, і тому я задаю їх одним блоком.

У всьому світі видавнича справа є однією з найприбутковіших, для української книги що є важливішим: її фінансова сторона, як учасника в загальноекономічних процесів в держави, або духовна?

Яким чином зараз держава може сприяти розвитку видавничої справи, які ви бачите шляхи? Сьогодні вже частково відповіли на це питання.

Чи існують варіанти реалізації планів підтримки національного книговидання без прямого фінансування виробника книги за рахунок бюджетного фінансування.

В яких іпостасях виступає сьогодні в Україні книга, чи в повній мірі вона спроможна реалізувати ті завдання, що стоять перед нею, якщо ні, то які причини цієї неспроможності?

Олександр Афонін: Дійсно, у всьому світі видавнича справа є однією з найприбутковіших, і досить часто ми посилаємося на наших колег сусідів-росіян. Ще свого часу прем'єр-міністр Кас'янов сказав, що по кількості грошей, які надаються в обіг, в тому числі і готівкових, книговидавнича сфера займає 3 чи 4 місце в економіці такої Росії, яка має не найменший обіг грошей. Я хочу сказати, що і духовна і економічна складові тісно пов'язані.

Якщо книга неспроможна задовольнити потреби власного населення в інтелектуальній, духовній, культурній сфері, просто сфері відпочинку, то це значить, що вона дійсно  не може грати якусь суттєву роль у наповненні бюджету чи бути платником податків в тій мірі, щоб це позначалось на діяльності держави.

Візьмемо такий банальний приклад. Не можна маленьку теличку, яка тільки народилась, намагатися доїти. Бо вона хоч і є коровою, але майбутньою коровою. Вона не пристосована для цього, з неї ще немає що взяти. Сьогодні українська видавнича справа це не є культурна індустрія, це  -  натуральне господарство. Все рівно як кожний господар сам ремонтує свої черевики, сам для себе робить стільчик. Точно так же український видавець, поліграфіст, книжкова торгівля. Вони займаються напівнатуральним господарством і, у порівнянні хоча б з росіянами або білорусами, де це вже є сьогодні індустрією, говорити про українську книжкову справу як про індустрію не можна. Тобто, всі спроби поставити економічні чинники перед чинниками задоволення суспільства українською книгою є абсурдні і ні до чого доброго не призведуть.

Держава мусить зрозуміти. Держава не якась узагальнена аморфна субстанція, а люди, які поставлені для того, щоб опікуватись інтересами країни, в першу чергу майбутнім, мусять зрозуміти, що сьогодні є головні функції, які випереджають набагато порядків функцію економічного забезпечення життя держави за рахунок продажу книжок і виробництва книжок, відрахування до бюджету.

Перша позиція - найголовніша: це освітнє, моральне, духовне збагачення підростаючого покоління. Друге - інтелектуальне підтягування населення до тих світових стандартів, які сьогодні мають передові нації: японська, англійська, французька, американська інші. Тобто інтелектуальний рівень мусить бути значно вищий, ніж він є сьогодні. Без книги цього зробити не можливо, ні за рахунок Інтернету, ні за рахунок преси, ні за рахунок телебачення. Третє - це націоутворююча функція книги, об'єднання націй, народів, представників різних народностей на теренах України в єдину політичну націю. Це патріотична функція книги.

Я не беру таку функцію книги, хоча вона є найбільш суттєвою з точки зору просування технічному і технологічному, як наукова. Без неї також не можна. Не можна на газетних публікаціях вивчати серйозні прикладні проблеми, намагатись розказати як реалізувати нові ядерні технології чи генетичні технології . Це може робити книга, серйозна книга з серйозними аргументаціями. Якщо не будуть запущені механізми забезпечення розвитку духовного, інтелектуального, освітнього, наукового, технологічного, ніякі спроби отримати з суб'єктів видавничої справи якісь гроші, які будуть рухати економіку держави вперед, ні до чого не призведуть. Вони призведуть до ще більшого зубожіння нації і до позбавлення перспектив у майбутньому.

Тому книга як  продукт , в першу чергу, і це не мої слова, я цитую документи Ради Європи, є продуктом духовним, мистецьким, інтелектуальним, а вже потім явищем суто матеріального виробництва, а ще пізніше її  можна розглядати як предмет оподаткування.

Друге питання: Яким чином сьогодні держава може сприяти розвитку видавничої справи, які ви бачите шляхи? Їх перерахувати не важко. Я назвав головні: перше -  це вирішення проблеми фінансування галузі, друге -  вирішення таких питань як надання допомоги з точки зору адміністративних, організаційних заходів по розвитку книговидавничої справи в Україні.

Загалом, я вважаю, що держава має бути у ролі закрійника. Ви знаєте, що зараз менше користуються попитом ательє з пошиву одягу, але в колишні часи досить часто це робили. Кожна галузь - це окремий клієнт, це окремий громадянин, для якого треба підібрати відповідний одяг. І закрійник мусить спитати цього клієнта чи цю галузь: "Який тобі одяг треба змайструвати, щоб ти відчував себе комфортно, щоб ти працював так, щоб від твоєї роботи була користь і тобі, і суспільству?" Для інших галузей більш менш цей законодавчий одяг уже пошитий, і вони відчувають елементи комфортності, а для видавничої справи того одягу немає. Є рукав, є комірець, є одна штанина, є частина поясу... Тобто протягом 15 років приймались певні законодавчі нормативні акти, але вони не зібрані в систему і не перекривають ті питання існування галузі, які сьогодні вимагають системного вирішення. І не просто вирішення. Вони вимагають серйозного дослідження.

Тому першим кроком,  не за ради видавців (я хочу підкреслити), не заради поліграфії чи книжкової індустрії, а заради майбутнього країни, держава мусить для себе визначити: як вона виглядає з точки зору книжкового ринку; яка соціологія книги в Україні; хто сьогодні читає; що читає; чому читає; чому не читає; яка сьогодні економіка книги; в яких жанрових нішах реалізується більше літератури, які взагалі у нас не закриті власне літературою. І побачити, в якому напрямку слід рухатись. Тобто треба через 15 років після отримання незалежності подивитися широко розплющеними очима на такий предмет як книга, на тих, хто її продукує і напрацювати чіткі системні напрямки руху по розширенню сфери впливу української книги відповідно з цією законодавчою, фінансовою, організаційною базою, яка потрібна, щоб цей рух  відбувся.

Третє питання: Чи існують варіанти реалізації планів підтримки національного книговидання без прямого фінансування виробника книги за рахунок бюджетного фінансування. Безперечно, вони існують. Вони використовується у багатьох країнах і з високою ефективністю. На жаль, з точки зору використання ефективно бюджетних коштів в Україні, це предмет для розслідування судових структур чи прокуратури, а не для дослідження спеціалістів книжкової  аналітики. Сьогодні бюджетні кошти, які направляються на підтримку вітчизняної книги, скоріше є елементом формування нових корупційних структур, ніж реальним елементом захисту книжкового ринку і підтримки національної книги. В світі давно придумані гарні схеми. Я завжди розказує приклад Ірану, де підтримка школярів, студентів, вчителів, викладачів іде через картку.

Це фінансово-кредитна картка, на яку держава на кожного учня, кожного вчителя, кожного студента і кожного викладача вузу дає протягом  року певні кошти. Учень - це близько 400-600 доларів, студент - від 500 до 700 доларів, вчитель -  від 700 до 900 і викладач  вузу -  від 800 до 1000 доларів на картку, по якій він може в будь-якій книгарні купити книжки, які потрібні для роботи по підтвердженні відповідним документом. Це учнівський квиток, студентський квиток, посвідчення вчителя чи викладача. І  сам викладач, учень чи батьки дитини вибирають, яка книжка йому потрібна. Це не тільки навчальна книжка, це книжка, яка доступна в тому віковому віці, яка потрібна цій дитині для її нормального розвитку як людини, як майбутнього спеціаліста, як члена суспільства. Це є дуже ефективне бюджетне фінансування споживача.

У нас інша схема. Гроші надходять до відповідного міністерства, державного комітету, де сидять три чиновники і вирішують, кому дати, кому не дати ці бюджетні кошти, яку частину вони отримають назад,  яку книгу мусять читати всі діти України, а не яку хочуть. Ця схема залишається непорушною протягом всіх років незалежності.

І будь-які наші пропозиції, про необхідність розробляти нові механізми і повертатись до дотування споживача, щоб він мав можливість розширювати свій кругозір, підіймати свій інтелектуальний урівень за рахунок тієї літератури, яку він вважає за потрібне, натикаються на абсолютне непорозуміння і небажання. Аргументація, якщо питання стоїть про школи або про бібліотеки, -  "це призведе до збільшення корупції" Тоді я ставлю паралельне запитання: кого можна швидше купити: 3-4 працівників міністерства освіти чи директорів 20,5 тисяч шкіл, змусивши їх купувати книги конкретного видавництва. Думаю, що відповідь Ви самі можете дати.

Останнє питання: В яких іпостасях виступає сьогодні в Україні книга, чи в повній мірі вона спроможна реалізувати ті завдання, що стоять перед нею.

Вона практично не реалізує ті завдання, які стоять перед національною книгою. Микола Іванович вже говорив, що з 54 млн. книжок, які вийшли в Україні минулого року, які побачили світ, 26 млн.  - це освітня книга, користування якою є обмеженим. Тобто, ця книга надходить у бібліотеки шкіл за державним замовленням, книга, яка видається частково за державні кошти, частково за кошти видавництв, яка не йде на ринок. Але вона має дуже обмежену сферу використання - це школярі і частково студенти. Що стосується книги широкого попиту, то вона сьогодні складає десь близько 0,5% книги, згідно з  результатам минулого року. Пів книги на душу населення! Ви розумієте, що мова не може йти про книгу з мистецтва, художню літературу тощо. Тобто жодна серйозна людина не може казати, що вона може купити будь-яку українську книгу для того, щоб побачити себе в дзеркалі суспільства, в культурному житті тощо.

Я хочу навести дві цифри. За результатами 2005 року кількість книжок, які видаються тиражем до 500 тисяч примірників складає 5833 назв або 37,1% від загальної кількості назв. Ви можете уявити, яка ця книга і що вона може дати, яку функцію вона може виконати, якщо на 47 млн. населення виходить менше 500 примірників. Це не обов'язково 500. Це може бути 200, 300 тощо. Вона є віртуальною! 37% книжок за назвами  не доступні для споживача, вони існують в довідниках і  в бібліотеках. Можливо потрапляють  у 5-6 магазинів. Книги до 1000 примірників -  1870 назв або 19,9% до загальної кількості. І книги до 5 тисяч примірників, хоча і це є для України дуже мало, складають 32%, і книги до 5 тисяч  примірників, що є смішним для країни з таким населенням, складає 82% усіх назв, які виходять в Україні.

Як говорити при таких цифрах, що книга виконує функцію соціальну, гуманітарну, моральну, культурну, інтелектуальну... Вона не виконує цих функцій, а якщо і виконує, то десяті долі відсотка. Сьогодні питання формування морального чи, як кажуть, ментального обличчя українця, громадянина України, члени єдиної політичної нації фактично не відбувається.

Навпаки, відбувається його розмивання, оскільки існує шалений дефіцит книги, яка б могла вплинути на формування єдиної української політичної нації. Сьогодні Україна дробиться. 1991, 1992, 1993 роки були помічені знаком консолідації українського суспільства, пошуком шляхів до відродження економіки, до формування єдиної незалежної держави. Сьогодні ми спостерігаємо в політичному та соціальному аспектах, якраз розшарування суспільства з намаганням підкреслити інакомовність та інших багато речей. Я ще раз підкреслюю, що  в сьогоднішньому стані українська книга неспроможна виконувати свої функції ні в яких іпостасях.

Ведучий: Зараз я хотів би надати можливість журналістам, які присутні у залі задати свої питання учасникам конференції.

Надія Юрченко "Укрінформ": Можливо треба зміритися з тим, що не тільки українська книга, а взагалі книга вже віджила своє. І  не захищати книговидавців, а розвивати ринок електронних книг, тоді просто книга буде у подарункових виданнях. А електронні книги виконають ту ж саму освітню функцію, моральну, духовну тощо. Чому саме книга повинна стояти на полиці в шафі, а не бути в комп'ютері?

Олександр Афонін: Перше, психологічно традиційна книга на паперовому носії ще буде десятиріччя головним інструментом формування людини як людини. Друге - Вам мусить бути відомо, яка кількість населення України сьогодні має доступ до електронної книги, до Інтернету, рівень підготовки основної маси населення України. Електронна книга не може бути для українців найближчим часом замінником традиційної книги в силу перших двох причин.

Якщо ми зараз зупинимо видання української книги і почнемо  адаптувати свідомість населення України, покупна спроможність якого не дозволяє більшості населення, принаймні 90% за межами обласних центрів і столиці України, купувати і користуватись комп'ютером і Інтернет, це призведе до повної деградації населення. Тому відмовитись  від традиційної книги і розвивати електронну, мені здається не правдоподібним і не життєвим. Треба розвивати і те і інше, а не ставити питання або -  або.

Крім того, Ви кажете, що книга відмирає. От люди приїхали з Німеччини з Франкфуртської виставки. Вони можуть розповісти: щорічно продажі традиційних книжок у країнах Європи зростає від 7 до 15% нарощення. Щорічне. Тому говорити про те, що книга померла, це як згадувати вираз Марка Твена: "Что слухи о моей смерти несколько преувеличены".

Микола Сенченко: На Пекінській ярмарці-виставці стало відомо, що за три місяці китайці видали 45 тисяч назв книг. Якщо помножити на чотири, то виходить 150 тисяч назв книг. За рік! Ми аналізуємо в Книжковій палаті і можемо сказати, що майже у всіх країнах є тенденція зростання як кількості назв, так і кількості тиражів. Тобто в якійсь країні не має заспокійливого чи стабільного стану. Скрізь іде зростання. Тобто книга у своїй традиційній формі знаходить свого читача і ця тенденція збільшується.

Ігор Степурін: И это происходит не смотря на то, что пользование Интернетом в развитых странах намного выше, чем в Украине. И поэтому рост издания книг увеличивается. Раньше говорили, что если появятся кинотеатры и телевидение, то театр отомрет. Но Вы видите, что театр до сих пор процветает. 


Асія Хіташвілі "Діловий світ: Ви казали, що систему книгорозповсюдження української книги взагалі майже знищено, і ми бачимо, що дуже багато відкривається російських мереж,  наприклад"Буква". Скажіть, чи беруть вони на реалізацію українську книгу і який відсоток?

Олександр Афонін: Я можу назвати всі книготорговельні мережі, які на сьогодні існують. Це "Буква", "Літера", "КС", "Моя книга", "Казка", "Національні книжкові мережі" та "Клуб родинного дозвілля". В більшості з них, дійсно, в основі лежить російський капітал.  Але вони, як правило, дуже мало працюють з українською книгою.

Якщо "Клуб родинного дозвілля" останнім часом змінив позиціювання на українському ринку і видає багато  книг українських авторів і українською мовою, оскільки вони працюють у варіанті "книга поштою" з провінцією, де україномовна книга користується широким попитом, із задоволенням купується. То супермаркети київського розливу, одеського тощо  працюють з російською книгою.

Навіть не з російськомовною, а саме з російською книгою, з її асортиментною базою. У них є українські видання і україномовні видання, але є такий термін дуже сучасний,  зарубіжний "мерчандайзінг" -  системи продажу, механізми продажу. Можна мати в своїй асортиментній базі українські книжки, німецькі, італійські. І поставити їх так на полицях, що навіть дуже гарний покупець, який знається на системах продажу, не знайде їх на цих полицях. І можна зовсім негодящу книжечку поставити у такому місті, що вона буде весь час впадати людям у очі. І її будуть купувати, просто купувати, щоб була і жодного разу не відкрити її дома.

Тому питання української книги - це питання українських мереж. Я не відкидаю того, що з'явиться той же російський капітал, німецький, польський, який поставить за мету створення саме українських мереж. Оскільки гроші, які перетинають кордони і вкладаються в економіку та розвиток  систем  -  це гроші, які перестають бути іноземними, вони стають українськими. Вони працюють на системну працю в межах України. Тому не відкидаю появи зарубіжного капіталу, який будуть вкладати. Але говорити сьогодні, що ці системи існують, які об'єднують всього 15 - 17% книжкового ринку, а левова частка 83% залишаються не організованим, роздрібненим. Це окремі магазини, магазинчики тощо. То питання продажу і пропаганди української книги вирішено не буде.

Ігор Степурін: Опять же не секрет, что все книжные сети, которые сейчас развиваются активно в Украине принадлежат определенным структурам. То есть  издательским российским структурам, украинским структурам, и поэтому они продвигают свои книги, литературу, которую они издают. И ту литературу, на которой уровень рентабельности достаточно высокий. Скажем, если при тираже украинской книги 2 тысячи она стоит 25 грн. в магазине, то при тираже Марининой 100 тысяч она будет стоить тоже 25 грн., но Вы понимаете, что уровень рентабельности и уровень доходности магазина, который продаст Маринину намного выше, чем того же Куркова.

Поговорим о том проекте, который я представляю - украинский книжный проект. Голландские коллеги подошли более демократично. Они пришли к нам и спросили, какие книги мы издаем. Мы на протяжении 5 лет не издали ни одной книги -  это их поразило, потому что они говорят, что если вы не издаете книги, то вы продаете все книги одинаково. То есть  для вас не важно, ваша ли это книга (и вы будете зарабатывать больше денег) или это книга другого издательства. Поэтому, когда проходил тендер, этот аспект был на первом месте и в качестве партнера определили нашу компанию.

Микола Сенченко: Чому я за те, щоб в Україні була державна підтримка книгорозповсюдження? Я досить часто бував у Нідерландах, і мене вразило як там зроблена система книгорозповсюдження. Всі видавці звозять  свої книжки в єдиний Будинок книги. Цей Будинок книги знаходиться у центрі Голландії. Звезли, поклали... Там є книгосховище на 15 млн. книжок. І забули про це. Там є комп'ютерна мережа, яка з'єднана з усіма книжковими магазинами. І Ви, прийшовши, побачивши книжку, з'ясувавши ціну, замовляєте. Це замовлення іде в Будинок книги. Уся Голландія розбита на 52 зони, і протягом 24 годин ваше замовлення доставляється або в книжковий магазин, або вам додому. І ви, таким чином, маєте замовлення. Ні видавці не мають ніяких проблем, ні той хто замовляє книгу. У Нідерландах  близько 15 млн. населення.

І ми розробили такий проект, коли Україна розбивається на 3-4 зони, є 4 книгосховища і можна зробити аналогічну систему. Але  уся проблема полягає в тому, що в наших книговидавців не має грошей, щоб створити хоча б початкову систему. Тобто  треба мати десь 3-4 книгосховища, треба мати комп'ютерну мережу, треба мати інформаційно-бібліографічну  систему і треба мати транспортну мережу. Все. І якби держава зробила перший внесок, то я думаю, що така б система функціонувала.

Ведучий: Ще одне питання з Інтернету. Питання до пана Степуріна. Ваша компанія приймає участь у проекті "100 тисяч книжок". Будь ласка розкажіть про цей проект. Чим саме він допоможе українському книжковому ринку? Чи приймає участь у реалізації проекту якісь державні органи, місцеві або центральні? Чи допомагає держава у роботі цього проекти і чи планується у рамках українського книжкового проекту співпраця з працівниками  державних структур?

Ігор Степурін: Пока наше государство думает над вопросом как помочь  книгораспространению в Украине, голландские друзья уже  начали немного помогать и материально, и морально именно книгораспространению в Украине.

В июне 2005 года стартовал Украинский книжный проект, в рамках котрого есть три направления: создание дистрибьюционный сети по распространению украинской книги, создание информационного портала UABooks.info, который будет информировать о всех новинках и подавать информацию о книжном рынке Украины, и организация семинаров, тренингов для книгоиздателей, для книготорговцев, для всех людей, кто связан с книгами. На сегодняшний день этот проект, рассчитанный на три года. На основе тендера было выбрано две компании, которые занимаються организацией дистрибьюции: это компании "САММИТ-книга" и "Джерела-М" - братья Капрановы. То есть дистрибьюционная компания, которая тоже занимается распространением книг.

Украина условно разделена на 16 регионов, и в 16 украинских городах будут на протяжении трех лет организованы склады, в которых будет представлена украинская литература. На первом этапе это будет 60% украинской и 40% российской литературы, потому что без российской литературы достаточно тяжело существовать даже оптовым складам. Но уже в конце проекта, через три года, этот уровень снизиться: 75% украинской и 25% российской литературы. Сегодня открыто 4 представительства, это города Днепропетровск, Запорожье, Ровно и Сумы. В этом году планируется еще Симферополь и уже в следующем году, и через год будут открыты еще 12 представительств.

Для чего это создано? Во-первых, задачей книжного проекта было улучшить доступность книги на всей территории Украины, в частности украинской книги, содействовать развитию коммуникационной структуре украинского книжного рынка, улучшить сотрудничество между всеми участниками, издателями и книгораспространителями, и читателями. То есть  книгу, которую издают во Львове, мы аккумулируем на своих складах в Киеве и уже распределяем по складам в регионах Украины.

Роман Підвисоцький "Демократична Україна". В Україні все таки є три потужні центри книговидавництва:  Київ, Львів і Харків. Наскільки я знаю, то видавництва досить успішні та прибуткові. Я вважаю, що проблема в тому, що відсутні маркетингові дослідження громадського ринку. Тобто люди насправді читають і насправді є попит на певні книжки,  дитячі, наукові, художню літературу тощо. Чи проводить хтось маркетингові дослідження? Є автор, який хоче видати книгу, він шукає видавця, видає 500 примірників, своїм друзям роздав і на цьому все закінчилось.

Олександр Афонін: Сьогодні маркетингова політика відсутня. Кожне окреме видавництво не може собі дозволити цього. Середній штат видавництв, які працюють на теренах України, складає до 10 чоловік, до 10 штатних одиниць. Тримати спеціаліста з маркетингу, коли їх сьогодні в Україні теж можна перелічити на пальцях, фактично не можливо.

В країні є декілька видавництв, які досить потужні економічно. Але я хочу сказати, що вони потужні економічно не за рахунок того, що працюють на ринку в основній своїй  масі. А за рахунок того, що вони мають відповідні дотації, бюджетні або якісь інші. Сьогодні близько 80% літератури, яка видається в Україні, це література дотаційна. Вона дотується або за рахунок бюджетних коштів, які йдуть через Міністерство освіти,   або за рахунок бюджетних коштів, які йдуть через Державний комітет телебачення і радіомовлення, або за рахунок коштів, які йдуть через систему управління міністерства тощо. Бо кожне міністерство має свої гроші на свої видавничі програми і на видання певної літератури. Або через Академію наук тощо. Тобто джерел фінансування досить багато, плюс такі програми підтримки перекладних видань як "Програма Сковорода", Інститут Гете, Британська рада тощо. Сьогодні говорити про маркетингову політику не приходиться.

Я можу назвати лише 5 видавництв, які вважаю видавництвами, що відслідковують ринок і намагаються на ньому працювати. Вони найбільш давні з точки зору їх заснування. Це харківське видавництво "Фоліо", яке на початку було спільно українсько-ізраїльсько-російським. І власне було створено на прикінці 80-х років.  Це так звана розгалужена база і там були російські гроші.

Це видавництво "Бао". Було таке видавництво "Сталкер", але воно сьогодні  знаходиться в єдиній системі з так званим національним книжковим проектом, власником якого є російське видавництво "АСТ". Я можу назвати тернопільське видавництво "Навчальна книга Богдан". Хоча видавництва, які на слуху та знані в  Україні: "Піраміда", "Критика", "Кальварія" тощо.  У більшості книжки, які видаються за програмою "Коронація слова", де підтримка іде з боку фірми "Крафт". Тобто ці книги видаються незначними тиражами. Безперечно вони знаходять споживача, але сказати, що це вдалі маркетингові проекти неможна.

Маркетингові дослідження, дослідження по соціології книги, по економічній статистиці української книги за роки незалежності жодного разу не проводились. Єдиний раз 5 чи 6 років тому Інститут соціології і академії наук України  проводили дослідження "скільки читають". Тобто яку частку у вільному часі українці займають читанням. І прийшли до висновку, що якщо на початку 90-х років писали, що займаються читанням 37%, то в 2001 році була названа цифра 27% населення. Це просто цифри, бо хто читає і як читає - не зрозуміло. Це виключно студенти чи це виключно діти, чи це пенсіонери, які перечитують літературу, яка була куплена ще за радянських часів. Тобто соціології книги в Україні нема. Як нема і маркетингових досліджень.

Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів має у своєму штаті дві діючі особи: це я і виконавчий директор Інна Миколаївна. Крім того, є ще бухгалтер, як в усіх інших організаціях. І на цих трьох осіб Українська асоціація  видавців не може назбирати членських внесків. Найменше соціальне дослідження  вимагає декілька тисяч євро. На жаль, інших джерел фінансування ми сьогодні не маємо. Якби мова йшла про російські видавництва, то ви знаєте, що 2 роки тому була дуже неприємна ситуація ВСТ. Вони були звинувачені російськими фіскальними структурами, що протягом 2 років не заплатили до бюджету 100 млн. доларів податків (не цільове використання). Я думаю, що це одне видавництво "АСТ" видає протягом року літератури за тиражами більше, ніж усі українські  видавництва. Я хочу підкреслити лише одну позицію у суспільстві і зокрема, в журналістиці. Склалось враження, що українська книга потрібна виключно видавцям для того, щоб жити. Я хочу сказати ще раз: не одне маркетингове дослідження не виконає тієї ролі, якщо воно зроблене лише один раз. Мусить бути система постійного відслідковування ринку, моніторинг ринку як постійна дія. Кожен українець мусить записати в себе на лобі (особливо ті, у кого є діти),  тоді   коли вранці встане  і подивиться на себе у дзеркало, там було написано: "Мої діти виростуть невігласами, якщо вони не будуть читати книжок. Тому вони ніколи не зможуть піднятись в сучасному інформаційному суспільстві, якщо не будуть працювати з книжками, вони завжди будуть бидлом, у яких буде працею виключно лопата і ще щось таке, що вимагає примітивних  знань і абсолютно відсутності будь-яких потенцій до того, щоб зайняти відповідне місце у їхньому житті". Тому це питання не видавців, не шматка хліба видавців, не виживання, а питання суспільства. І суспільство, яке представлено  в органах виконавчої влади мусить опікуватися цим.

Ведучий: ще одне питання з Інтернету. Запитання до пана Сенченко - директора Книжкової палати України. Чи задоволені Ви тим, яку роль відіграє сьогодні в Україні Книжкова палата? Які зміни в цьому потрібні?

Микола Сенченко: Книжкова палата України була створена у 1919 році. Вона довгий час була у Харкові і тільки з 1989 року знаходиться у Києві. Її функції такі: вона збирає все, що друкується в Україні. Це газети, журнали, книжки. Починаючи з 1917 року, в Україні було надруковано 800 тисяч назв книг. Всі ці назви книг зберігаються у Книжковій палаті України. Оті соціологічні функції могла б проводити Книжкова палата. Власне ми намагаємося зараз зробити так, щоб Книжкова палата проводила такі дослідження. Ми видаємо дуже багато літератури. Це різноманітні літописи. Ми щомісяця друкуємо літописи для того, щоб було зрозуміло що саме друкується у країні. Літописи книг, літописи журнальних статей, літописи газетних статей, каталоги всіх газет, які видаються в Україні. Крім того, ми робимо статистику друку і видаємо книжки "Друк України". Статистика друку необхідна для того, щоб було зрозуміло що робиться в Україні. У Книжковій палаті є свій електронний каталог. Там є всі книжки, які були надруковані за роки незалежності. Це якщо коротко.

А роботою Книжкової палати я незадоволений. Тому що Книжкова палата могла робити значно більше, а на жаль, ми не можемо цього робити із-за недостатнього фінансування.

Ведучий: Учасники вже відповіли на всі питання з Інтернету. Тому якщо у журналістів є запитання - прошу.

Женя Шидловька UABooks.info. В мене запитання до Олександра Афоніна. Ви кажете про те, що українська книга потрібна саме споживачам. Тоді хто має займатись рекламою цієї книги? Тобто це має бути пропаганда з боку держави, як освітня функція, чи це повинні робити  приватні видавці. І хто буде слідкувати за якістю реклами?

Олександр Афонін: Рекламою конкретної книги мусить займатись видавець. А от пропагандою книги, пропагандою читання мусить займатись держава.

Я хочу навести приклад. Зараз у Росії готується  багатомільйонна програма для того, щоб означити наступний 2007 рік  роком читання і роком книги в Росії. Величезна кількість конкурсів по підтримці автора, величезна кількість конкурсів авторських колективів по сценічному оформленню книг, текстів книг на радіо, на телебаченні тощо, і семінари, і конференції, вчительські, учнівські тощо. Бо не може в рамках держави конкретний видавець займатись пропагандою читання взагалі. Він може представити свою книгу. Але знову ж, для книги у багатьох країнах світу існують розряди соціальної реклами. Тобто вона не йде в одному списку з рекламою хрону, черевиків, одягу. Це є соціальна реклама і там не нижчі розцінки для того, щоб інформація про книгу для суспільства була донесена до нього. Вчора відбулась зустріч за круглим столом з компанією "Телерадіокур'єр". Зараз ми плануємо серію акцій, і думаю, що до цього долучиться і наш портал, щоб розмістити інформацію про ті теле- радіокомпаніі, які готові працювати з видавцями, надавати їм розцінки на соціальну рекламу, на рекламу конкретної книги. Також ми плануємо організувати семінар, який будуть проводити спеціалісти з електронних медіа для видавців, для керівників служб реалізації тощо, як працювати з цими засобами масової інформації, в якому вигляді подавати рекламу, як це краще зробити, які центри для підготовки теле- радіо-реклами, щоб вона стала доступною для нашого споживача.

Безперечно ми будемо цим займатись, але сьогодні це буде добра воля тих компаній, які готові співпрацювати. І зокрема, компаній регіональних, які, на жаль, мають дуже обмежене коло споживачів чи тих, що чують чи бачать цю програму.  Центральні канали нажаль не дуже ідуть назустріч. Якщо питання все таки підіймається, то проблема виливається в дуже серйозні цифри. Сьогодні тільки ті канали, які тим чи іншим чином долучились до видання певної книги, наприклад "1+1". Вони часто рекламують книги видавництва "Фоліо". Чи "Коронація слова", але там "1+1" виступає як інформаційний спонсор. За це спонсорство він теж отримує гроші від фірми "Крафт".

Текст: Женя Шидловська

Ви також маєте можливість прочитати прес реліз, присвячений конференції.




НазадДо верху
  Колонка експерта  
Президент УАВК, голова експертної комісії з питань книговидання та бібліотечної справи Національної ради з питань духовності та культури при Президентові України

Олександр Афонін

Вельмишановний Вікторе Андрійовичу! Дозвольте щиро подякувати Вам за підтримку пропозицій Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів щодо виведення видавництв і книгарень із переліку організацій, які підлягають обов’язковому проходженню через конкурсні процедури у разі найму ними на правах оренди виробничих площ під власні потреби в приміщеннях, що належать до загальнодержавної чи комунальної власності.









MATRA PROGRAMME,
NETHERLANDS MINISTRY
OF FOREIGN AFFAIRS
Технологічна підтримка Activemedia