Леонід Фінкельштейн: "Може, наша країна не знає, що ми їй потрібні?"

Міжнародна книжкова виставка-ярмарок, яка минулого тижня проходила в Українському домі, привабила численних покупців. Вочевидь, цьому сприяла непогана реклама через засоби медіа. Вітчизняний видавець міг бути більш-менш спокійним: його продукція якийсь час не "висітиме" мертвим тягарем у закутках офісу. Трохи продали, трохи заробили, трохи розплатилися з боргами... Проте директор видавництва Леонід ФІНКЕЛЬШТЕЙН не бачить причин для радості. У глобальному розумінні... Якщо книжкові ярмарки перетворюються на основний ринковий механізм у видавничій справі, - це печально. Пан Фінкельштейн переконаний, що українську книжку має утримувати українська влада. Саме вона і повинна дбати про гідну кількість книгарень...

Пане Леоніде, мандруючи на виставці від стенду до стенду, можна дійти висновку, що окремі видавництва мають чітку стратегію. Наприклад, "Юніверс" видає книжки Нобелівських лауреатів. "Основи" - класику художньої літератури, світову філософію... Чи має "Факт" чітку стратегію?

Я можу її сформулювати. Ми видаємо досить багато літературознавчих книжок та посібників, наприклад, з математики. Хіба це не є так звана "наукова" ніша? Ми видаємо велику кількість сучасної української літератури. Останнім часом у нас все більше з'являється перекладних книжок. Але це не означає, що у нас "розмита" стратегія. Вважаємо, що це не стільки вибір напряму, скільки наше розуміння гуманітарної культурної політики, яку треба впроваджувати в Україні. Якщо хочете, щоб я її сформулював, то вона звучатиме дуже просто: це видання україномовних книжок, які будуть потрібні в такій дивній, навіть химерній країні, як наша.

Як вітчизняна химерність впливає на "Факт"?

Головне гасло нашого видавництва: російськомовний україночитаючий. Так сталося, що Україна у найкращому випадку двомовна. Не будемо аналізувати причини, то тема окремої розмови... Сьогодні в регіонах говорять різними мовами. Не всі поки що можуть Не всі поки що можуть рідною. Так є, це правда... Але читати українською всі не просто можуть, зобов'язані.

Я помітила, що у вашому асортименті є російські книжки, наприклад, "Девочка и птице лет". У якому випадку вдаєтеся до перекладу художнього твору, а в якому залишаєте мову оригіналу?

Щиро кажучи, мовою оригінала залишили тільки "Девочку и птицелет" Володимира Кисельова. Це єдина російськомовна книжка у "Факті". Але ми це зробили свідомо. Незважаючи на те, що переклад цього твору українською бездоганний. Ми дуже довго думали, якою мовою видавати. Розумієте, для нас це не просто книжка. Це пам'ятник і пам'ятка. Це Київ. Це слава українській Інтелігенції. Це слава автора - батька Леоніда Кисельова. В останній рік життя, прикутий до ліжка, він почав писати вірші українською. Це блискавичний геніальний випадок білінгвізму, Леонід Кисельов був російськомовним українцем, а став україномовним. Це було його переконання. До того ж, це сталося не у дев'яності на хвилі ейфорії, а значно раніше - у тривожні шістдесяті, коли свідомий вибір особистості межував з тюрмою і смертю. Може, тому і видали "Девочка' и птицелет" мовою оригіналу. Книга - як шана...

Ви намагалися підрахувати, у скількох книжкових ярмарках видавництво "Факт" брало участь?

Уже навіть не беруся. Мабуть, близько сотні.

Тоді візьмімо останні ярмаркові роки. Чи впливають вони на асортимент книжок? Зважаючи на це, як виявляється ваша бізнесова жилка?

На превеликий жаль, впливають. Біда в тому, що ми через наше жебрацтво, через абсолютно ґвалтівну державну політику щодо книговидання користуємося виставками-ярмарками як ринковим механізмом продажу.

Це майже феодальнегосподарство...

Безперечно, феодальне господарство. Це страшно, коли на виставці мрієш тільки про ефективний продаж. Не про нові контракти, не про нових авторів, не про нові ринки збуту, а про те, щоб саме на виставці заробити хоч трішечки грошей. А все від жебрацтва, тому що в Україні нема книгарень. В усій Україні книгарень менше, ніж у Варшаві. Перепрошую, але я не маю де продавати книжки... Весь час наводжу такі цифри: в Україні 670 районних центрів і тільки 50 книгарень, які працюють з україномовною книжкою! Тому ми тішимося таким феодальним господарством, як виставка-ярмарок. Ось уже готуємося до львівського Форуму. Видавці люблять його... Спеціально "підганяють" нові книжки, замість того щоб думати, як найкраще представити Оксану Забужко, ЛюбовГолоту чи Леоніда Плюща, який приїжджає з Франції на презентацію... НІ, звичайно, ми будемо представляти наших авторів. Але головна мета - якомога більше продати. Хіба не жахливо? Таким чином виставки-ярмарки впливають на асортимент. Ми не спроможні планувати календарний рік, скажімо, видавати книжки до свят: Миколая, Різдвяних свят, дня радянської армії...

Радянської, ви не помилилися?

Радянської. Даруйте, 23 лютого важко асоціювати з днем української армії... Далі у нас 8 березня, потім 1 травня, потім 9 травня... На жаль, у нас не. стільки свята, скільки "празніки". Отже, наш видавничий рік починається 15 серпня і закінчується 15 грудня. От і виходить, що книжки треба видавати протягом цього часу. Інакше лежать мертвим тягарем.

У вас є улюблені автори?

Є. Всі автори видавництва "Факт" - мої улюблені. Подивіться на асортимент видавництва: більшу його частину складають молоді автори. Ми також видаємо поезію молоді. Ось недавно вийшла збірка "Цілодобово". Наймолодшому авторові 19 років.

Видавці нечасто ризикують видавати поезію...

А ми ризикуємо. Тому що ми тут не на день, не прийшли відпрацювати "енну" кількість грошей і розбігтися. Ми тут доти, доки потрібні країні. Може, наша країна і не знає, що ми їй потрібні... Таке я також припускаю... Нічого, ми їй доведемо.

Дивлячись на вас, мимоволі зринає в пам'яті асоціація з "Бурею й натиском". Було колись таке гучне літературне угруповання...

Знаю таке угруповання, але для мене найцікавішими є неокласики. І не тільки тому, що я в захопленні від їхніх текстів. Причина інша. Здебільшого всі вони з російськомовних родин, які обрали українську культуру, аби не бути марґіналами. Моя улюблена героїня - це Лєночка, Олена Теліга, яка свідомо обрала українську мову, будучи в родині російськомовною. Добре, якби сучасні азарови це почули. У нас, слава Богу, велика історія. Є у кого вчитися і є для кого працювати. Є минуле і майбутнє. А значить, є сучасне.

Ви сказали, що на Форумі видавців у Львові буде Леонід Плющ. Розкажіть, будь ласка, детальніше.

Починаючи з 2000 року ми працюємо над текстами Леоніда Плюща. До Форуму готуємо чотиритомник його творів. Уже вийшло три книжки. 2001 року - "У карнавалі історії" та "Екзод Тараса Шевченка". Третя книжка, "Прекрасна ложа Хвильового", вийшла торік. Незабаром побачимо четверту. Я вважав за честь повернути Леоніда Плюща Україні.

А хто запрошував письменника до Львова? Організація Форуму?

Це наша ініціатива. З Леонідом Плющем ми знайомі тільки через електронну пошту. Це унікальна людина. До речі, теж з малоросів, але став українцем.

Може, згадаєте свій найбільший видавничий успіх? Коли було відчуття ейфорії...

У мене декілька разів виникало відчуття ейфорії. Вперше, коли ми познайомилися і почали працювати з Оксаною Забужко. І вдруге, коли перший наклад її останньої книжки ми продали за два місяці. Велику дорогу книгу розкупили майже миттєво. Тепер уже в продажу другий наклад. Відчуття ейфорії виникло, коли ми почали видавати одного з найпотужніших українських поетів - Ігоря Калинця. Я сам у захваті від нашої серії "Вибране". Там і Василь Герасим'юк, і Оксана Забужко, і Василь Махно... Звичайно, Василь Стус. Започаткували серію "Ехсерtіs ехсіріеntis". Успішною була літературознавча "Текст +контекст". Коли я бачив, що на виставці продається близько семисот книжок з цієї серії, був щасливим... У мене часто виникає ейфорія, тому що я люблю свої книжки і своє видавництво.

Уляна Глібчук
"Cлово просвіти",30 серпня - 5 вересня 2007