Леонід Фінкельштейн: «Замість книжкового ринку в Україні діє його міні-копія на рівні базарних яток»

Головний редактор видавництва «Факт» (Київ), один із найбільших знавців книжкового ринку Леонід Фінкельштейн в інтерв'ю ЮМ ділиться своїми поглядами на актуальні проблеми українського книговидавництва.

Чи існує загроза встановлення контролю російських видавців над українським книжковим ринком?

На мою думку, повноцінного українського книжкового ринку не існує. Замість нього діє його зменшена копія на рівні базарних яток. Саме тому російські книговидавництва так легко захопили цей міні-ринок. Але той факт, що російські книги просто переважають на українському ринку, вже мало влаштовує видавців із сусідньої країни. Зараз вони піднялися до нового, політичного рівня бізнесу і роблять все можливе, щоб його присутність була не лише економічно домінуючою, а й мала стратегічний характер.

У чому полягає політична складова російського книговидання?

Україна надто зациклилася на мовному питанні і забула про ідеологічний аспект книговидавництва. Продаж на вітчизняному книжковому ринку творів Олександра Пушкіна, Льва Толстого чи Федора До-стоєвського не загрожує українській мові та державності. Справжня загроза полягає в тому, що масові російські книжки, газети та журнали нав'язують українцям російський спосіб життя, мислення й сприйняття світу.

У Росії сьогодні перекладається багато творів іноземних письменників, однак ці переклади суттєво відрізняються від оригінальних текстів. Чому? Тому що російські видавці й офіційна влада, свідомо видозмінюючи зміст, впливають на свідомість населення у бажаному напрямі. Так само вони зацікавлені впливати й на українців, які вперто прагнуть повністю унезалежнитися від Росії.

Який механізм треба застосувати, щоб принципово змінити ситуацію в книговидавничій справі в Україні?

На мою думку, державі слід зробити два головних стратегічних кроки й кілька тактичних. По-перше, треба почати здійснювати більш чітку культурну політику, тому що впродовж усіх років незалежності вона була фактично відсутня. І по-друге, слід створити ефективний механізм державних замовлень, щоб держава скеровувала видавців, заохочувала їх випускати книжки вітчизняних письменників.

Як видавець, я зацікавлений співпраїгювати з державою. Переконаний, що українська книжка мусить стояти на полицях кожної книгарні. Але потрібно також, щоб наші високопосадовці переконали в цьому всіх інших видавців. Треба, щоб вони доводили, що сучасних українських авторів слід «розкручувати», що українська поезія XX століття одна з найкращих у світі. Однак українські чиновники сьогодні не уявляють, чим живе український видавничий ринок, і звикли читати лише дорогі подарункові видання у шкіряних палітурках, вартість яких може становити кілька тисяч гривень.

Крім того, в кожному районному центрі слід заснувати муніципальні книгарні під назвою «Книжки українських видавництв». Паралельно слід запровадити пільгове кредитування для вітчизняних видавців. Якщо видавництва випускатимуть більшу кількість книжок, їхні прибутки суттєво не збільшаться, а для країни це буде мати дуже позитивний ефект. І нарешті, державі слід ввести спеціальне торговельне мито на іноземну книжкову продукцію. Не квотування імпортних книжок і не стягування загального державного мита. Це має бути досить делікатний процес, адже некоректно обкладати митом людей, які ввозять в Україну валізи з російськими книжками. Однак якщо російські книжки стоять на полицях українських книгарень, їх продавці та дилери мають сплачувати спеціальне торгівельне мито.

Під час виборчої кампанії політики часто видають власні книжки з агітаційною метою. Як ви оцінюєте застосування політиками таких «книжкових технологій»?

На превеликий жаль, українські політики не вміють застосовувати «книжкові технології». Рейтинг політика може піднятися тоді, коли він, скажімо, виділить гроші на видання академічних творів відомих українських класиків та молодих письменників.

А авторські книжки мало впливають на зростання політичного рейтингу. Я не вірю, що знайдеться хоча б один пересічний громадянин, який підтримає на виборах політика через те, що він видав авторську книжку.

Що потрібно для того, аби український автор отримав, наприклад, Нобелівську премію?

Українські письменники зможуть претендувати на міжнародні премії тоді, коли наша держава спільно з видавцями буде проводити серйозну роботу з популяризації української літератури у світі. Приміром, найбільші українські видавництва зараз видають низку перекладів книг світових класиків. Хочу зазначити, що жодного такого перекладу за власні кошти я не видав, бо мені завжди допомагають іноземні посольства й фонди, які зацікавлені у популяризації літератури своєї держави. Зараз наше видавництво готує до друку книжку американського філолога Гарольда Блума «Західний канон», і фінансову допомогу нам надає посольство США. «Сучасний французький жіночий роман» фінансує посольство Франції.

Проте перекласти та розповсюдити українську книжку в інших країнах світу допомагають виключно власні літературні агенти авторів. У світі погано знайомі з творчістю «титанів» - Лесі Українки, Івана Франка, Тараса Шевченка. Зараз українським авторам ніхто не зацікавлений давати престижні літературні премії, тому що держава нічого не робить, щоб «розкрутити» наших письменників. Коли ситуація зміниться, українським літераторам почнуть давати «нобелівки».

Валерій Савицький
КиївWeekly, 23-29 серпня 2007