Проблеми, що хвилюють українських видавців і книгорозповсюджувачів

Видавничий бізнес в Україні активізується, хоча повільніше, ніж хотілося б. Зростає кількість назв як свідчення активного пошуку видавцями нових жанрових ніш або нових тем у старих. Але, на жаль, ступінь доступності цих новинок для українського читача є достатньо віртуальною, оскільки 2/3 тиражів не виходять за межі тисячі примірників, а сумарні тиражі українських видавництв упродовж останніх трьох років не перевищують межу виробництва 1,2 книги на рік на одну українську душу населення. І це з урахуванням держзамовлення на підручники за бюджетні кошти.

Вплив політичної ситуації на стан видавничого бізнесу, безперечно, присутній, книга — продукт соціальний, і будь-які потрясіння, що відбуваються в суспільстві, одразу ж знаходять своє відображення у зниженні купівельного інтересу до книги. Нинішня політична ситуація в Україні — не виняток. І хоча сьогодні, порівняно з минулим роком, отримані від продажу книг суми зросли, це пов'язано аж ніяк не зі збільшенням кількості проданих примірників, а зростанням ціни. І, що найсумніше, нинішнього року різко посилилась тенденція до подальшого зниження розмірів середньостатистичних тиражів.

Темпи їхнього зростання значно відстають від темпів зростання назв. Так, починаючи з 2005 року, сумарні тиражі збільшились у середньому на 2 мільйони з невеликим на рік, або на 4 %. Нинішнього ж року через різні причини, зокрема й соціально-політичні, спостерігається тенденція до зменшення тиражів. Станом на 27.10.2008, за даними Книжкової палати України, падіння обсягів сумарного тиражу, порівняно з даними на аналогічний період 2007 року, становить 6%, або майже 2,5 млн. примірників. Найвірогідніше, що навіть після "підтягування хвостів" з недоотриманих обов'язкових примірників, за якими ведеться облік Книжковою палатою України, вітчизняні видавці навряд чи перевищать показники 2007 року за загальним тиражем. Водночас очікується подальше зростання кількості назв. За підсумками 2008 року, їх може бути в межах 21 тисяча. А якщо із цього обсягу вирахувати навчальну і соціально значущу літературу, яка видана за бюджетні кошти і не є предметом ринкових відносин, то середній тираж книжок, що надходять у вільний продаж, становитиме менше тисячі примірників.

Аналіз даних, що характеризують випуск видань за мовами, підтверджує сталу тенденцію до збільшення кількості видань українською мовою, що склалася останніми роками. І хоча сумарні цифри за рік свідчать, що україномовних видань в Україні виходить більше, ніж російськомовних (що цілком об'єктивно), то з точки зору суто ринкової книги (без урахування бюджетних видань і навчальної літератури) ці пропорції мають зовсім інший вигляд — російськомовні видання становлять 51% від загального тиражу, а україномовні — майже 45%.

Практично всі існуючи нині в Україні книжкові мережі перебувають у дуже великій залежності від російського бізнесу, оскільки їхня асортиментна база на 80—90% наповнена продукцією провідних російських видавництв. Головний масив у поставках російської книги займає розважальна книга, проте достатньо широко представлена й інша література — гуманітарна, наукова книга, підручники для вищої школи тощо. Точні обсяги імпортованої із Російської Федерації книги в Україну сьогодні не може назвати ніхто, оскільки все ще зберігається досить велика кількість контрабандних і приватних поставок, які не враховує офіційна статистика. Але суми, отримувані останніми роками від реалізації російської книги в Україні, оцінюються приблизно в 350 млн доларів США на рік.

Відомо, що саме читач формує споживчий попит на книжкову продукцію, і його переваги мають свої особливості, які змінюються залежно від сезону. В середньому впродовж року вони змінюються у такому порядку:

• література, що має прикладний характер; 
• художня книга;
• дитяча книга.

Щодо безумовних бестселерів, з-поміж українських авторів — це "Москалиця" (М. Матіос) та "Дві хвилини правди" (І. Роздобудько), з-поміж російських видань, що реалізуються в Україні нинішнього сезону, найбільшим купівельним попитом користуються романи "Телки" (С. Мінаєв), "Цари" (Н. Маккіавеллі), "История Европы" (Н. Девіс) і твори Б. Акуніна, які традиційно успішно продаються.

Книжкова торгівля в Україні все ще перебуває в достатньо складному становищі, оскільки кількість книгарень, порівняно з 1990 роком, нині суттєво зменшилась, тоді їх було понад 4 тис., а сьогодні менше 600. І навіть створювані нині книжкові крамниці не можуть компенсувати втрати книжкової торгівлі упродовж останніх років.

У червні нинішнього року УАВК вдалося добитися підписання Прем'єр-міністром України Ю. Тимошенко Роз-порядження "Про вимоги щодо функціонування об'єктів роздрібної торгівлі книжковою продукцією", відповідно до якого встановлюються обов'язкові норми забезпечення населення України книготорговими площами. Розмір цих площ визначається кількістю населення на конкретній території. Щоб влада на місцях відчула відповідальність, а не сприймала це розпорядження як рекомендацію, що ні до чого не зобов'язує, на його основі розроблено зміни до Закону України "Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії", із прийняттям яких Верховною Радою органи влади нестимуть пряму адміністративну відповідальність за закриті раніше книжкові магазини.

Серед актуальних і дуже важливих факторів, які впливають на зменшення тиражів, є падіння інтересу до читання. Крім загальносвітових тенденцій і причин, що їх зумовили, в Україні існували і продовжують існувати явища, що негативно впливають на ставлення населення до освіти і книги як обов'язкової складової цього процесу. На жаль, ще не зовсім відійшли у минуле психолого-соціальні нашарування 1990 років, народжені правовою вакханалією і беззаконням бандитсько-рекетирських угруповань. Тоді головним вважалося "добре влаштуватися" для того, щоб можна було "мати гарний навар". Для цього в умовах 1990 років наявність освіти і начитаність були не просто не обов'язковими, а навіть зайвими якостями. За відсутності будь-яких дій з боку держави для розвінчування подібної тогочасної "ідеології вулиці та бізнесу" цікавість до читання стала справою лише сім'ї, де зберігалась традиція читати, яка передавалася дітям у спадок.

До останнього часу наша держава оминала тему пропаганди читання стороною, і вона залишалася справою суто громадських організацій. Найефективнішим заходом була і залишається програма "Книгоманія", що проводилася упро-довж кількох років Львівською громадською організацією "Форум видавців", організатором найбільшої української книжкової виставки. В рамках цієї програми упродовж року проводиться конкурс на найактивнішого юного читача.

Нинішнього року в ньому взяли участь 170 тис. школярів. 110 переможців конкурсу з усіх регіонів України стали гостями Форуму видавців у Львові і мали можливість познайомитися з містом, зустрітися з вітчизняними авторами, придбати книги, які їм сподобалися. Ця акція фінансувалася Форумом.

Після тривалого і системного тиску з боку Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів через друковані та електронні ЗМІ цього року влада також розпочала рух у цьому напрямі. На рівні уряду в травні 2008 року була затверджена "Концепція державної цільової програми популяризації вітчизняної книжкової продукції на 2009—2012 роки". Зараз на основі цієї Концепції закінчується розроблення власне самої програми. Її проект уміщує досить велику кількість заходів, мета яких — сприяти активізації зацікавленості населення України, особливо молоді, книгою та читанням. Однак, коли і як ця програма пройде свою державну легітимізацію і за рахунок чого виконуватиметься, прогнозувати в умовах чергової політичної та економічної кризи дуже важко.

Українська книга хоч і повільно, але все помітніше інтегрується у видавничий простір Європи. Поступово сучасні українські автори А. Андрухович, М. Матіос, С. Жадан, А. Кокотюха, І. Роздобудько та інші стають відомими європейському читачеві завдяки виданню їхніх творів польською, чеською, німецькою, хорватською, французькою мовами. Найпопулярнішим у Західній Європі можна назвати Андрія Куркова. І, як правило, відгуки про цю літературу з боку європейців позитивні. Діяльно питанням просунення українських авторів на європейський книжковий ринок зай-мається львівське видавництво "Кальварія", у списку пропозицій якого нині понад 100 назв 35 авторів.

Контакти українських видавців з російськими в цьому напрямі менш активні. Хоча окремі українські видавництва і набувають права на видання російських авторів в Україні українською мовою, але це швидше епізоди, ніж система. Втім, як і набуття російськими видавцями прав на видання творів українських авторів в Росії.

Відносини, існуючі в усьому видавничому світі, коли імпортуються права на видання, а не саме видання, в на-шому випадку замінюються саме прямими поставками готової книжки із Росії. Заповнюючи жанрові ніші на книжковому ринку України, російська книга за рахунок своєї масовості й ширшого асортименту постійно "пресингує" власне українську книгу. Наш вітчизняний видавничий бізнес, будучи фінансово та економічно малопотужним, не здатен активно конкурувати в себе вдома з імпортною продукцією на всьому величезному полі "жанрової" битви. Однак не виключено, що в недалекому майбутньому будуть створені умови, коли у відносинах між українськими і російськими видавцями розпочнуться системні зміни, які базуватимуться на поступовому нарощуванні обсягів купівлі прав і видання в Україні російських авторів, але українськими видавцями, незалежно від мови видання. І, власне, скорочення поставок готової книжкової продукції. В усякому разі здійснення цих змін на законодавчому рівні УАВК поставлено на порядок денний.

Проблеми, які хвилюють сьогодні книговидавців і книгорозповсюджувачів, — це реалізація наміченого УАВК ще кілька років тому комплексу заходів, виконання яких дасть змогу збільшити обсяги виробництва і реалізації вітчизняної книги в Україні та за її межами. Частково ці заходи знайшли своє відображення в Указі Президента України від 26 березня 2006 року "Про деякі заходи з розвитку книговидавничої справи в Україні". Сьогодні, використовуючи всі можливі методики, необхідно змусити владу вчинити дії, які вкладаються в систему, розроблену УАВК.

18 вересня 2008 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки книговидавничої справи в Україні", яким для суб'єктів видавничого бізнесу продов-жені пільги з оподаткування до 1 січня 2015 року. Тобто, впродовж найближчих шести років українські видавці, по-ліграфісти, які виготовляють книжкову продукцію, будуть звільнені від необхідності платити ПДВ і податок на прибуток, а книжкова торгівля — ПДВ.

Крім того, розроблено механізми зі спеціального режиму кредитування видавничої галузі України. Підготовлений спільно із службою віце-прем'єр-міністра проект постанови Уряду передбачає покриття за рахунок бюджету облікової ставки Національного банку України по кредитах, що використовуються суб'єктами видавничої справи для розширення асортиментної бази і збільшення тиражів видань, удосконалення технологій і модернізації технічного парку поліграфічного виробництва, будівництва і обладнання книжкових магазинів. Сподіваємось, що ця постанова запрацює з 1 січня 2009 року, і підприємці, що займаються видавничим бізнесом, зможуть залучити впродовж наступного року до 500 млн гривень кредитних ресурсів під 8—9 % річних.

Паралельно у Верховну Раду України направлено узгоджені з урядом проекти змін до законів України "Про оренду комунального і державного майна" та "Про приватизацію комунального і державного майна", якими до двох законів передбачено першочергове право видавництв і книгарень:

• укладати і переукладати договори оренди на використання площ у будівлях, що знаходяться в комунальній чи загальнодержавній власності, без будь-яких додаткових умов конкурсів і тендерів;
• на пільгові ставки орендної плати, що не перевищують 4 % від оціночної вартості орендованих приміщень;
• на викуп орендованих приміщень без конкурсних процедур.

Зазначеними змінами (на момент прийняття їх Верховною Радою) як центральним, так і регіональним органам влади також буде заборонено передавати в оренду приміщення, зайняті видавництвами і книгарнями, організаціям та установам, рід діяльності яких має інше призначення. В разі відмови орендатора від цих площ або його банкрутства на місці книжкової крамниці все одно в подальшому може бути тільки книгарня.

Нині на погодженні в уряді знаходиться проект змін ще до одного Закону України — "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм і баз даних". Цими змінами передбачається введення маркування голографічною маркою всієї імпортної книги, що легально надходить в Україну. Мета цього закону — запобігти контрабандним потокам і забезпечити контроль над обсягами і жанровою спрямованістю літератури, що ввозиться на територію нашої країни. Готуються ще документи, завдання яких — запуск механізмів, що дадуть змогу якщо не викорінити виготовлення контрафактної продукції, то, в усякому разі, різко скоротити кількість бажаючих займатися цим.

Тому основне завдання УАВК — добитися, щоб перераховані вище й багато інших, дрібніших проектів законів, указів і постанов перейшли до розряду чинних, отримавши юридичну силу після затвердження їх на відповідному рівні. Це дасть можливість уперше за 17 років існування незалежної України створити цілісну правову базу, що забезпечує реалізацію системної стратегії розвитку видавничої справи в Україні.