Як українська держава свій книжковий ринок регулювала…

"Видавнича справа - прибуткова справа" - нагадав Український книжковий портал http://www.uabooks.info/. Необхідний лише активний розвиток та діалог між суб'єктами книжкової індустрії. Тому за сприянням інтернет-порталу для підприємців http://www.vlasnasprava.info/ та інформаційного агентства "Інтерфакс-Україна" відбулась Інтернет - конференція на тему "Чи здатна держава регулювати ринок книжок в Україні".

"Українська держава здатна регулювати все, що завгодно" - одразу ж заявив Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, Але чи варто це робити? Можливо краще ефективно співпрацювати?

Основними елементами співпраці держави та видавців має бути фінансування галузі й адміністративно-організаційна діяльність. Грошова допомога може здійснюватись не шляхом бюджетних вливань конкретним суб'єктам, а вдосконаленням механізму кредитування. Адже зараз поліграфісти не можуть сплачувати занадто високі відсотки кредитів, а книжкові магазини не мають що заставляти під кредити. Потрібно використати зарубіжний досвід та дозволити книзі бути заставою, як в європейських країнах. Таким чином, де-юре дозволити книговидавцям самостійно заробляти гроші.

Микола Сенченко, директор Книжкової палати України, назвав цікаві цифри. Виявляється, що найкраща ситуація книговидання в Україні була в 30-ті роки 20-го століття. Саме тоді статистика повідомляла про 3,1 книги на душу населення. Сьогодні цей показник є приблизно 0,5 книги на одну людину. Він нагадав, що багато книжок не надходить з видавництв до магазинів у зв'язку з відсутністю нормальної національної системи їх розповсюдження. Але вирішення, принаймні, цієї проблеми вже є. Таким "рятувальним колом" став український книжковий проект "100 тисяч книжок", започаткований влітку цього року в рамках міжнародної програми "Матра". Учасники цього проекту, а саме голландський фонд "Центрально- і Східноєвропейський книжковий проект", фонд "Відродження" та українські компанії ДК "Самміт-Книга" та "Джерела М", взяли на себе забов'язання забезпечити протягом трьох років 16 регіональних центрів доброю та справжньою українською літературою. Дебютантами стали міста Рівне та Запоріжжя, де вже працюють книжкові магазини, що мають в асортименті українські книги за видавничими цінами. Микола Сенченко також наголосив на проблемі малих тиражів: за результатами минулого року, 37,1 % від загальної кількості назв вийшли тиражем меншим за 500 примірників.

До речі, зі статистикою в українських книговидавців теж негаразди. Ніхто не сперечатиметься, що важлива складова книжкового ринку - читач. Необхідно вивчати попит на продукцію, соціологію книги, а такі дослідження занадто дорогі для одного видавця. Але в рамках Українського книжкового проекту нарешті стартувало кількарічне комплексне дослідження українського книжкового ринку.

На жаль, фінансування книговидання нашою державою поки не результативне. Чого хоче держава - видання книжок "для галочки" про виконання соціально-культурного плану чи для просвіти населення, яке цю продукцію хотіло би купувати? Олександр Афонін нагадав про основні академічні функції книги, а саме освітньо-моральну, підвищення інтелектуального рівня населення; здатність гуртувати націю. Це основні завдання саме книги, а не держави, яка намагається регулювати, диктувати, творити "перелік літератури до видання та читання", замість того, щоб заохочувати та стимулювати населення читати українські книжки.

За порадами, як саме це зробити, необхідно звертатись до міжнародного досвіду. Так в Іраці для школярів, студентів та викладачів, створена окрема система "книжкової картки". За допомогою такої пластикової картки кожен з них може придбати в книгарні те, що сам вважає за потрібне, а не те, що нав'язує держава. "Ефективне дотування читача" - назвав це Олександр Афонін.

Є й інші приклади, які варто згадати. Наша ситуація з експансією ринку російською дешевою книгою дуже схожа на ситуацію в Канаді. "Ця держава, маючи "агресивного" у сфері книговидання суперника - США, змогла вийти з "книжкової" кризи завдяки впровадженій у 1972 році "Програмі розвитку книговидавничої сфери". - нагадав Микола Сенченко. Основні моменти останньої - надання фінансової допомоги фірмам-дистриб'юторам національної книжкової продукції, підприємцям, які займаються рекламою і маркетингом канадських книг та виділенням коштів для реклами і просування книжок їх авторів на міжнародних ринках.
Щодо стосунків з російським книжковим ринком, оптимістом залишився Ігор Степурін, директор дистриб'юторської компанії "Самміт-книга". Саме ця компанія вже 5 років комплектує бібліотеки України. Він сказав, що в перший рік їх діяльності книгозбірні замовляли 80% російської літератури, 20% - української, а цього року вже сміливо можна назвати статистику 60% - української літератури, а 40% - продукція близьких сусідів. Прямим методом державної допомоги Ігор Степурін вважає створення великих дистриб'юторських складів. А дотичним - дії Міністерства освіти. Адже за нинішніми стандартами затвердження та перевірка акредитації вишів має дві складові: моніторинг матеріально-технічної та бібліотечної баз.

На останок, Олександр Афонін нагадав, що книгоіндустрія - приваблива та прибуткова справа, в якій категорично не можливо розділяти духовну та економічну складову. Надія на розвиток українського конкурентноспроможного книжкового ринку не тільки є, а поступово починає матеріалізовуватись. Останньою подією стало створення порталу UABooks.info, що має стати повноцінним і професійним Інтернет-ресурсом для допомоги читачів, видавців та книгорозпосюджувачів.

Матеріал підготувала Женя Шидловська

Тема Актуальна! Важлива! Своєчасна! Для продовження теми передбачається інтерв'ю з Лук'яненко В.Є. - Радником Першого віце-прем'єр-міністра України, Міністром фінансів України

Повний запис конференції ви зможете знайти на сайтах http://www.uabooks.info/ та http://www.vlasnasprava.info/ з 16.10. 2006