Інтелектуальна власність, інновації і трансфер технологій: Нові підходи.

Розпочну цю статтю з посилання на цьогорічного лавреата Нобелівської премії з економіки - Ерика С. Маскіна (Eric S. Maskin). Разом із співавторами (Leonid Hurwicz та Roger B. Myerson) він отримав нагороду за теорію визначення умов успішного функціонування структурованих ринків без шкоди довкіллю. Але зараз він нам цікавий своєю знаковою роботою у співавторстві з Джеймсом Бесеном (James Bessen) про послідовні інновації, патенти та інвестиції в наукові розробки [1]. Це дослідження відіграло істотну роль у дебатах про патенти на програмне забезпечення, і започаткувало низку досліджень про те, що патенти не завжди є стимулом до інновацій, а на динамічних ринках зменшують кількість інновацій і добробут загалом. Пізніші дослідження описували діяльність домінуючих гравців на ринку, які діють за стратегією захисних інновацій. Такі інновації ускладнюють діяльність нових гравців на ринку (насамперед, малих і середніх компаній), грають на руку компаніям-лідерам, які отримують зиски від своїх "бестселерів", але не на користь користувачів, які хотіли б мати більші можливості вибору.

Якщо звузити цю дискусію до царини авторського права, то маємо схожу ситуацію. "Авторське право і суміжні права - це необхідні умови розвитку творчості, які стимулюють авторів шляхом визнання і справедливої матеріальної винагороди. Ця система охорони права надає авторам гарантію розповсюдження їхніх творів, виключаючи можливості несанкціонованого виготовлення копій чи піратства. А це, своєю чергою, забезпечує вільніший доступ населення країн світу до культурних цінностей, до знань і розваг, а також гарантує їх вищу якість." [2] Така система охорони права працювала більш-менш непогано у Гутенберговій галактиці друкованого слова, але її важко використовувати у світі електронному. В електронному світі злочинцем стає інструктор для сліпих та слабкозорих, який трансформував друковану книжку в книжку, яку можна читати шрифтом Брайля; людина, яка скопіювала свій улюблений фільм на DVD, щоб подарувати його своїй бабусі; вчителька, яка зробила копії десяти книжок, щоб роздати на уроці школярам. І всі вони запитують: чому копіювання - це злочин, якщо оригінал не зникає? Чи можна назвати інформаційним суспільство, інформація в якому приватизована? Чому юридичні і технічні засоби захисту авторського права заважають обміну і використанню інформації? Чи інформаційне суспільство будують лише ті, хто може собі це дозволити?

Розвиток інтернету створив нові виклики для традиційних форм захисту інтелектуальної власності - авторського права і патентів. Інформацію в інтернеті можна легко, дешево і анонімно копіювати. І власники цієї інформації часто реагують на таку діяльність все агресивнішими і жорсткішими формами захисту інтелектуальної власності - збільшенням терміну захисту, поширенням такого захисту на інші медії, забороною доступу, тощо. Хоча інтернет і веб - це, фактично, інтерактивна і динамічна спільнота. Веб ґрунтується на вільному / відкритому програмному забезпеченні. Отже, повертаючись до Ерика Маскіна, для царини інтернету слід застосовувати інші бізнес-моделі, які принесуть і прибуток видавцям, і користь суспільству на основі слабших форм захисту інтелектуальної власності.

У традиційній моделі інтелектуальної власності винахідники та творці отримують грошову компенсацію - хай не для власної вигоди, а для відшкодування витрат на дослідження і розробку. Якщо винахід чи твір копіюють, то винахідник/автор може втратити потенційні продажі та прибутки, і більше не мати можливості творити нове. Отже, за цією моделлю, чим жорсткіший захист інтелектуальної власності, тим ліпше для інновацій. Так тривало більш, ніж двісті років.

Якщо подивитися на інновації з іншого боку, то досить часто вони мають не автора, а авторів. Творення нині - це інтерактивний процес за участі багатьох творців і винахідників. А інновації, як правило, - послідовні. Тобто кожен наступний розробник/творець покращує попередній винахід/твір. І тут йдеться не про копіювання, а про істотне доопрацювання, створення додаткової вартості. Час забути про митця у береті чи винахідника в гаражі. Тепер винахідники і творці - це здебільшого вже згадана тут веб-спільнота.

Ерик С. Маскін та Джеймс Бесен ілюструють свою теорію засадами розробки програмного забезпечення - природнім економічним експериментом 1980-х років. Публікація нового програмного забезпечення у вебі - одна із засад його швидкого поширення. З 1960-х років багато осіб та організацій творили програмне забезпечення на засадах послідовних інновацій за допомогою електронного видавництва, гіпертексту, мультимедій, штучного інтелекту, тощо, і не індивідуально, а колективно.

У середині 1980-х відбулася зміна статусу програмного забезпечення. Раніше програмне забезпечення захищав копірайт, але він був перешкодою копіювання, але не імітації - розробки продуктів з однаковою функціональність, але різних на вигляд. Патенти тоді майже не застосовувалися. У 1980-1990-х роках низка судових рішень поширила дію патентів на програмне забезпечення. І після цього майже 15% від всіх зареєстрованих патентів становили патенти на програмне забезпечення. Якщо ґрунтуватися на традиційній моделі інновацій, то збільшення кількості патентів призвело б до більшої кількості інновацій, полегшило б вихід на ринок нових компаній, появу нових проектів, які раніше не запускали як ризикові, тощо. Але цього не сталося. Патенти реєстрували великі фірми-лідери. І більшість з цих компаній - виробники не лише програмного, а й апаратного забезпечення, які мали можливість інкорпорувати програмне забезпечення у своє "залізо" (скажімо, копіювальні апарати).

Щоб пояснити це, Ерик С. Маскін та Джеймс Бесен пропонують нові засади економічного аналізу:

1. Креативна імітація різниться від копіювання, оскільки створює додану вартість.
2. Середовища поділяються на статичні та динамічні з послідовними вдосконаленнями. I інтелектуальна власність працює по різному в різних середовищах.
3. У творів буває один, кілька, багато послідовних авторів.
4. Внесок нових авторів варто передбачити, але, як правило, це знання самого автора.

На підставі цього дослідники пропонують такі висновки:

1. Імітації спонукають до творення нового. Найкреативніша діяльність, фактично, виявляється частковою імітацією.
2. Жорсткі форми захисту інтелектуальної власності зменшують спектр можливостей для творення, оскільки доводиться відмовлятися від ліцензій і обміну інформацією.
3. Загалом оптимальною є модель слабкого захисту інтелектуальної власності. Вона б була достатньо сильною, щоб заборонять пряме копіювання і підробку продуктів, і адекватною, щоб стимулювати крос-ліцензування та обмін інформацією між конкурентами.

Окрім вільного / відкритого програмного забезпечення можна навести тридцятирічний приклад розробки напівпровідників як доречну ілюстрацію дієвості слабких форм захисту інтелектуальної власності (ліцензій) у динамічному середовищі. Деякі з цих ліцензій дозволяють лише використання за умови доопрацювання, інші - будь-яке використання та обмін, але всі вони стимулюють динамічні інновації. Якщо перераховувати відкриті ліцензії на вільне / відкрите програмне забезпечення, то їх близько 60 у списку Free Software Foundation [3] та майже стільки ж у списку Open Source Initiative. Хоча проблемою і на далі залишається сумісність цих ліцензій.

Можемо поглянути на адекватність захисту інтелектуальної власності не очима економістів, а очима міжнародних інституцій - наприклад, Європейської Комісії. У вересні другий найвищий суд ЄС підтвердив слушність рішення антимонопольного комітету Європейської Комісії (ухвалене у березні 2004-го року) про те, що Майкрософт таки зловживає домінантною позицією на ринку – витісняє конкурентів приховуючи коди програмного забезпечення. При цьому інші компанії не можуть розробляти продукти, сумісні з продуктами Майкрософту. Називалися такі приклади нечесної конкуренції: щодо RealNetworks у виробництві цифрових плеєрів, щодо Sun Microsystems і виробництва Workgroup Exchange Servers. Майкрософт має виплатити штраф $689.4 мільйонів. А також залишати користувачам більше вибору щодо програмного забезпечення. Free Software Foundation Europe назвала це рішення перемогою маленьких компаній - розробників програмного забезпечення. Тепер у них більше можливостей конкурувати з великими виробниками.

Зараз Майкрософт погодився оприлюднити на умовах ліцензії код програмного забезпечення протоколів, що використовуються для обміну інформацією між серверами. Це станеться вперше за останні 32 роки. Загалом коментарі експертів позитивні, хоча деякі називають це гіркою перемогою і радять почекати умов ліцензії. Виглядає так, що таки можна буде без застережень публікувати ці коди на умовах ліцензій. Але вочевидь, ідеться не про Загальну публічну ліцензію GNU Версія 3, позиції якої можуть сильно похитнутися.

Інший приклад із царини медицини. Нещодавно американський сенатор Сандерс вніс законопроект про заміщення ексклюзивних патентів на медичні дослідження нагородами. Передбачається, що витрати на дослідження відшкодовуватимуться не шляхом ексклюзивного патентування, а через грошові відзнаки за нові медичні розробки (всі, а не лише найкращі). Патенти залишатимуться, але засвідчуватимуть авторство, а не монопольне право на виготовлення і продаж. Витрати на інновації не включатимуть у ціну продукту, а платники податків, виробники і споживачі ліків матимуть нижчі ціни на нові продукти.

Шукає нових підходів і Всесвітня Організація з Інтелектуальної Власності (ВОІВ). Цього року вона ухвалила Програму розвитку ВОІВ та створення Постійного комітету з Розвитку і Інтелектуальної власності, який збиратиметься двічі на рік. Один із пунктів Програми Розвитку - обмін досвідом щодо відкритих спільних проектів таких як Проект геному людини та відкриті моделі інтелектуальної власності.

Зараз в інтернеті більш, ніж 160 мільйонів творів циркулює під відкритими ліцензіями Creative Commons. Вони пропонують нову, гнучку і справедливу систему авторського права, яка, з одного боку, захищає авторів, режисерів, фотографів, музикантів, художників та інших творців, а з іншого - спонукає до вільного використання їхніх творів. Ґрунтуючись на концепціях спільного надбання та вільному програмному забезпеченні (Загальна публічна ліцензія GNU), творці Creative Commons віднайшли золоту середину між "Усі права застережені" та "Жодні права не застережені" - "Деякі права застережені". Тобто сам визначай, чим ти хочеш ділитися, а що охороняти. Ці ліцензії з'явилися як реакція на зростання культури контролю, подовження строку захисту авторського права та на Sony Bono Copyright Term Extension Act. Спершу їх творець - Лері Лесіг - пробував відновити втрачений баланс через судові позови. Але програв відому справу Ерика Елдреда. І запропонував альтернативну добровільну модель. Кожна з ліцензій Creative Commons існує у трьох формах: у вигляді графічного зображення (іконки) прав і застережень; тексту ліцензії, з яким можна апелювати до суду; та у вигляді цифрового коду - перекладу ліцензії для машинного зчитування, який дає змогу пошуковим системам та іншим аплікаціям ідентифікувати твори за умовами використання.

Опікується ліцензіями неприбуткова організація Creative Commons, яка існує з 2001-го і надає підтримку авторам, які прагнуть вільної комунікації і спільних проектів. 2003 року ліцензії Creative Commons вийшли за межі США, після чого розпочалися міжнародні проекти з адаптації цих ліцензій. Зараз вони вже діють у сорока країнах (в Австралії, Азії, Америці, Африці, на Близькому Сході і в Європі). І готуються до впровадження ще в дев'яти, зокрема в Україні.

Серед успіхів Creative Commons називають привернення уваги громадськості до питань інтелектуальної власності, розвиток публічних доменів і переосмислення засад спільного користування в інформаційну добу. Критики Creative Commons усвідомлюють загрозу з боку цього впливового гравця, який фактично є публічним обличчям вільної культури. Вже лунають сумніви, що об’єкти комунальної чи громадської власності - у нашому випадку публічні домени - можна створювати на ґрунті приватної власності, як це робить Creative Commons. Хоча, звісно, вільна культура настільки різноманітна і має стільки творців, що всі застереження щодо її одноосібної репрезентації викликають хіба що скептичну усмішку.

Шукати ліцензовані в такий спосіб аудіо, відео, візуальні, наукові, освітні і художні матеріали у публічних доменах можна як через веб-сайт Creative Commons, так і через пошукові системи. У процесі пошуку можна одразу задавати умови використання: комерційну чи некомерційну мету, бажання модифікувати чи адаптувати твір, тощо. У всіх своїх проектах ліцензії Creative Commons створюють легальне середовище для вільного обміну цифровими творами, для релізів, реміксів та інших експериментів з новими мистецькими формами та науково-освітніми матеріалами.

До найвпливовіших проектів, у яких використовують ліцензії Creative Commons, слід назвати насамперед MediaRights.org - неприбуткову міжнародну організацію, яка опікується дистрибуцією і показом соціально важливих документальних фільмів та координує щорічний кінофестиваль Media That Matters. Ліцензії Creative Commons надають можливість поширювати фільми для ширшої аудиторії без порушення авторських прав творців фільмів.

Інший помітний проект - он-лайновий часопис із глобальних питань та актуальних дискусій про політику і культуру Оpen Democracy.net Більшість статей провідних авторів доступні за умовами ліцензій Creative Commons.

В Іспанії музиканти і дослідники створили проект Freesound - он-лайнову базу даних звуків. Існують також інші відкриті ліцензійні аудіосайти - для діджеїв, віджеїв і просто слухачів: CC Mixter, Dmusic, Opsound, OYEZ, SoundClick, CandyJar (проект віджеїв), SectionZ, Jamendo, тощо. Для шанувальників коміксів - проекти Comixpedia з веб-коміксами під ліцензіями Creative Commons та UserFriendly. Художні та документальні фільми містяться у відкритих електронних архівах і колекціях Prelinger Archives, Open Source Movies та CandyJar. Ліцензійні фотографії можна знайти в OpenPhoto, Learning Photo, та, звісно, у Flickr.

Книжкова продукція - від романів одного з найпопулярніших письменників-фантастів Корі Доктороу до науково-популярних серій із фізики - The Light and Matter. Шукати такі вільні книжки можна, наприклад, у http://wiki.creativecommons.org/Books. Набув популярності ресурс друку на замовлення Lulu, де можна за невелику плату видати свої книжки, музику, комікси, фотографії та фільми.

Навчальні матеріали - вільне програмне забезпечення для навчальних курсів MIT OpenCourseWare, яким в Україні користується інтернет-портал для управлінців Management.com.ua, Connexions, яким теж користуються українські освітяни, та Berklee Shares.

Існує навіть відкритий ресурс сучасного житла http://livemodern.com/ для архітекторів, будівельників, дизайнерів, покупців і ріелтерів. А також для креативних дизайнерів, які дбають про довкілля.

Для співпраці з науковцями у Creative Commons створили спеціальний підрозділ Наукові Громади (Science Commons). Ліцензії Creative Commons використовують провідний видавець біомедичних журналів з одним із найвищих імпакт-факторів у своїй царині The Public Library of Science, майже тисяча університетських репозитаріїв відкритого доступу, тощо.

Успішним прикладом використання відкритих ліцензій у бізнес-процесах може слугувати Open Busіness - веб-сайт обміну бізнес-моделями. Він діє на засадах відкритості, надання частини послуг безплатно і безплатного доступу. Приклади бізнесів, які діють за цими засадами - Kublax Financial Technologies Ltd, що надає фінансові послуги, Buildersite для тих, хто будує, і хто хоче побудувати житло, Tablefinder AB для бронювання столів в ресторанах, free LEGO Digital Designer software, де можна створити свій варіант кубиків Лего, Artist Press Kit для просування молодих митців, OScar Project - open source car - створення автомобіля мрії, Nollywood - нігерійська кіно індустрія, яка випускає найбільше у світі фільмів на рік. Всі ці компанії розвиваються на засадах розподілу прибутків, використання відкритого програмного забезпечення та відкритих бізнес-аплікацій.

Отже, мета інновацій у сучасному суспільстві - знайти нові, ефективні та справедливі способи менеджменту ресурсів знань. Для розвиткових країн вони будуть схожими на бразильські інновації, оскільки у Міністерстві культури Бразилії існує чи не єдиний у світі департамент цифрових технологій. Як вважає Міністр культури Бразилії Жильберто Жиль: "Сьогодні цифрові технологій пропонують фантастичні можливості демократизації доступу до знань. Ми з’ясували, що використання цифрових технологій підвищує навички політичної самоорганізації і залученості у місцеве політичне життя." За підтримки цього міністерства у сільських районах Бразилії створюють 650 "культурних точок доступу" з комп’ютерами і відкритим програмним забезпеченням, які допомагають культурному обмінові у цій величезній країні та стимулюють розвиток місцевого малого бізнесу. Твори, які створюють у цих "точках" поширюють на засадах ліберальної політики інтелектуальної власності та захисту суспільного надбання.

Для найрозвиненіших країн світу інновації схожі на Open Handset Alliance, яку кілька днів тому створив Google у співпраці з більш, ніж тридцятьма компаніями для впровадження інноваційного відкритого мобільного телефону з багатою функціональність і невисокою ціною. Для його розробки вже запущена перша завершена, відкрита і безплатна мобільна платформа Android™. Головне, щоб ми мали можливості вибору і самі визначали чим ділитися, а що охороняти.

Література і посилання:

1. Intellectual Property on the Internet: What's Wrong with Conventional Wisdom? by James Bessen and Eric Maskin. Revised 2004. http://www.researchoninnovation.org/iippap2.pdf
3. http://en.wikipedia.org/wiki/List_of_FSF_approved_software_licences
4. http://en.wikipedia.org/wiki/Open-source_license
5. Sequential Innovation, Patents, and Imitation. By James Bessen and Eric Maskin. November 1999, Revised March 2006:
6. Creative Commons: http://creativecommons.org/