Звіт про діяльність Правління Благодійної організації «Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів» за період з 27 лютого 2013 року до 8 квітня 2014 року

Шановні колеги!

Радий вітати вас усіх, хто сьогодні знаходиться в цій залі на наших двадцять перших загальних зборах. Зборах, які ми змушені були переносити через складну політичну ситуацію. Та й сьогодні ця ситуація залишається не дуже сприятливою для їх проведення з метою визначення стратегії наших дій через невизначеність як усередині країни, так і за її межами. Однак ми також не можемо дозволити «плисти» в течії обставин, очікуючи, що нас кудись «винесе», бо, боюся, що виносити вже не буде кого.

Події, що відбулися в країні, продовжують відбуватися, а також анексія Криму та реальна загроза війни з Російською Федерацією змусили кардинально змінити підхід до розмови на наших нинішніх зборах, оскільки постало питання не «Що робили і що було?», а «Що робити далі?».

Тому у сьогоднішній доповіді хочу зосередити основну увагу не на тому, що відбулося минулого року, яке вже фактично перекреслено і нівельовано ситуацією як у політичній, так і в економічній сферах держави, а на тому, як нам рухатись і діяти далі в надзвичайно складних і навіть непередбачуваних обставинах.

Коротко про минулорічну роботу Правління та результати діяльності галузі.

Протягом звітного періоду було проведено 10 засідань Правління, на яких розглянуто 37 актуальних на той час питань. Серед найпомітніших результатів діяльності УАВК, за сприяння та участі Держкомтелерадіо України, стали:

—  проведення анкетування обласних державних адміністрацій на предмет вивчення стану суб’єктів видавничої справи, читання та його популяризації, бібліотек в регіонах;

—  проведення засідання колегії Держкомтелерадіо з питання стану книжкового ринку за участі членів Правління УАВК;

—  затвердження Кабінетом Міністрів України Концепції Державної цільової національно-культурної програми популяризації вітчизняної книговидавничої продукції та читання на 2014–2018 роки;

—  проведення парламентських слухань «Проблеми розвитку українського книговидавництва, книгорозповсюдження та перспективи підтримки книгочитання в Україні» і прийняття та затвердження Верховною Радою рекомендацій цих слухань;

—  підписання Президентом України Указу «Про деякі заходи щодо державної підтримки книговидавничої справи і популяризації читання в Україні», яким було передбачено подовження режиму пільгового оподаткування до 01.01.2019 року;

—  підготовка та проведення Комітетом Верховної Ради України з питань освіти і науки наради з видавцями навчальної літератури та круглого столу з питання навчального книговидання і освітньої політики в рамках Львівського форуму видавців;

—  підготовка проекту Державної цільової національно-культурної програми популяризації вітчизняної книговидавничої продукції та читання на 2014–2018 роки;

—  підготовка і проведення Кримського книжкового форуму, чи не останнього заходу на півострові.

Не буду перераховувати менш масштабні заходи і дії, які виконувалися протягом року, оскільки, актуальні в умовах минулої влади, нині вони не виглядають такими. Згадаю лише одну з резонансних подій — це захист книгарні «Освіта» в Ніжині, яку Міністерство освіти намагалося ліквідувати своїм рішенням, зобов’язавши книгарню звільнити займане нею на умовах оренди приміщення. Піднята УАВК хвиля в ЗМІ, депутатському корпусі, соцмережах змусила Міносвіти це рішення скасувати.

Загалом багато чого з того, що робилося в світлі нових обставин і Майдану, виглядає вже непотрібним.

Стисло про минулорічні здобутки галузі.

У 2013 році, порівняно з 2012 роком, кількість назв склала 101,1 %, а сумарний наклад — 112,0 %. Однак при ретельному аналізі цих позитивних показників випливають далекі від позитиву речі. Фактично це зростання було забезпечене за рахунок навчально-методичних видань — 104 % за назвами і 131,1 % — за накладами. Загальний наклад цих видань 36,6 млн примірників, або 51,6 % від сумарного річного здобутку всіх українських видавців. Цей показник удвічі більший, ніж у будь-якої з цивілізованих країн світу. На перший погляд це добре, однак світові експерти вважають таке співвідношення освітньої літератури, затиснутої в жорсткому і вузькому коридорі, регламентованому навчальними програмами, та іншої різножанрової літератури, яка власне й забезпечує всебічний розвиток людської особистості, надзвичайно тривожним і неприємним симптомом для будь-якої країни. Це співвідношення свідчить про значний дефіцит головного інтелектуального продукту держави, а відповідно, і про дефіцит можливостей для підготовки якісного людського і кадрового ресурсу, так необхідного для розбудови цивілізованої держави на відповідному технічному, технологічному і культурному рівні.

Що стосується «здобутків» 2013 року у виданнях, доступних для споживача на вільному ринку, то вони, окрім художньої літератури (тут спостерігається зростання за назвами 1,7 % та накладами 1,4 %), демонструють значне падіння.

Зокрема,

—  науково-популярні видання:

—    19,6 % за назвами,

—    15,1 % за накладами;

—  нормативно-практичні видання:

—  2,4 % за назвами,

—  10,7 % за накладами;

—  видання для дітей та юнацтва:

—  8,4 % за назвами,

—  7,9 % за накладами;

—  довідкові видання:

—  13,5 % за назвами,

—  16,4 % за накладами;

—  підручники для вищої школи:

—  12 % за назвами,

—  13,2 % за накладами.

Власне за результатами 2013 року ринок загальнодоступної різножанрової книги зменшився порівняно з 2012 роком приблизно на 3,0–3,5 млн, або на 10 %. Якщо врахувати ще й той факт, що в результаті тієї економічної і політичної ситуації, яка склалася в Україні, населення значно зменшило витрати на придбання книжок і значна частина з тих, що вийшли друком у 2013 році, залишилася на видавничих складах, то ситуація досить сумна.

У тодішніх складних умовах Правління УАВК намагалося робити максимум можливого у бік позитиву. Нами було ініційовано і виконано значний перелік заходів, підготовлено проекти базових документів державного рівня, реалізація яких дозволила б змінити стан речей з «мінуса» на «плюс», однак реалізувати їх не вдалося.

З нового 2014 року стан видавничої галузі ще більше погіршився. Розкрадання коштів «сім’єю» Януковича та його оточенням через механізми тотальної корупції привели державу до фактичного дефолту, паралельно спустошивши кишені українців. І якщо і в минулі роки книга не була тим пріоритетним товаром, який наші співвітчизники поспішали додати до своєї споживчої корзини, то зараз в постреволюційний і постянуковичський період, коли купівельна спроможність основної маси населення швидко спускається до межі виживання, книга почувається зовсім зле. Варто сказати, що «нездоров’я» додала ще й кредиторська заборгованість держави у 21,5 млн грн, не виплачена видавництвам — виконавцям державної програми «Українська книга» у 2013 році.

Перші три місяці продемонстрували, що, порівняно з І кварталом 2013 року, падіння продажів книжок, щоправда, залежно від жанрової ніші, склало від 20 до 60 відсотків. І, судячи з усього, це ще не кінець…

Жалюгідний стан національної книги, а відповідно і ринку, є прямим наслідком того, що протягом останніх 20 років в Україні нищились інфраструктура національної видавничої справи, книжковий ринок України. Руйнувалася системна книжкова торгівля, відсувалися на маргінеси державної політики питання читання та самоосвіти, знищувалися цілі жанрові ніші національної книги, такі як науково-популярна та соціально-політична література, наукова та академічна книга, видання для підлітків та книги для юнацтва, підручники для вищої та професійної школи, культурологічна і духовна книга — тобто все, що працює на формування світоглядної позиції людей, їхнього внутрішнього світу, на створення соціальної, моральної, інтелектуальної, патріотичної платформи для осмисленого, а не напівтваринного буття. Якщо ж додати до цього ще й той факт, що всі роки системно згорталося, а іноді на кілька років поспіль взагалі припинялося фінансування бібліотек на поповнення фондів вітчизняною книгою, перетворюючи їх на сховища для зберігання того, що вже віджило й ні за яких умов не могло допомогти нам будувати нову країну з новим баченням її стратегічного поступу і його формуванням, стає зрозумілим, що все те, що відбувається сьогодні, просто не могло не відбутися!

Нищення вітчизняної книги відбувалося на фоні абсолютно нічим не обмеженого імпорту російської книги на вітчизняних теренах. В окремі роки частка української книги на власному ринку сягала лише 5–7 %, навіть у «найкращі часи» вона не перевищувала 20 % ринку... Основний ареал поширення російської книги сьогодні позначено масовими акціями наших співгромадян з триколорами в руках, які страшенно прагнуть об’єднання з Росією, — тобто схід і південь України. В окремі часи в цих регіонах на полицях книгарень і розкладках взагалі було неможливо знайти українську книгу.

Усі застереження громадськості, її заклики до усвідомлення абсурдності подібної ситуації демонстративно ігнорувалися владою. Результати такої політики влади по відношенню до національної книги сьогодні не очевидні хіба що для сліпого. Єдине, що дозволяло українській книзі ще якось існувати, — це податкові пільги, які, всупереч страшенному спротиву фінансово-економічного блоку міністерств, громадськості вдалося «видавити» з влади, хоча вона щорічно не полишала спроб їх ліквідувати. Саме пільги дозволили підтримувати останні роки хоча б жебрацький обсяг щорічного виробництва загальнодоступної ринкової вітчизняної книги у 32–33 млн примірників.

Ми вважаємо, що саме ігнорування книги як однієї з головних складових інформаційного простору країни і бойового підрозділу в умовах інформаційної війни, призвело до того сумного «врожаю», який змушена сьогодні пожинати Україна у вигляді деморалізованих «тітушок», сепаратистів, гопників усіх мастей і т. ін.

Майдан, революція гідності привели у владу, хоч і відносно, але нових людей. І ми покладали надію на те, що вони однозначно розуміють вирішальну роль людини, її моральних і розумових якостей у вирішенні проблем державотворення, а відповідно і головну роль книги у формуванні таких людських якостей, які були б співзвучні з тими цілями і завданнями, що нам належить вирішувати.

Однак, на жаль, змушені констатувати, що для нових чільників української влади, які отримали повноваження після перемоги Майдану, зокрема фінансово-економічного блоку уряду, питання книги, які і для їхніх попередників, ще не стало превалюючим. Інакше як пояснити той факт, що одним із перших кроків нового уряду стало анулювання навіть концепції Державної цільової національно-культурної програми популяризації вітчизняної книговидавничої продукції та читання на 2014–2018 роки.

Наступним кроком стала пропозиція Міністерства фінансів з метою економії бюджетних коштів у першому ж пакеті антикризової програми дій уряду ліквідувати податкові пільги для української книги. Тобто пільги повинні були ліквідувати вже у квітні. Однак оперативна реакція Правління УАВК, підготовлене звернення до в. о. Президента України О. Турчинова та Прем’єра А. Яценюка, яке підписали близько 500 небайдужих до книги наших співвітчизників, мої особисті переговори з віце-прем’єр-міністром та міністрами гуманітарного блоку уряду, Національною академією наук та Академією педагогічних наук України дозволили тимчасово, до 1 січня 2015 року, відтермінувати цю загрозу. Однак про подовження пільг на наступні роки поки не йдеться.

Хочу підкреслити такий тривожний симптом. З усіх підписів, поставлених під зверненням Правління УАВК, лише 68 членів асоціації і 51 підпис видавців, які не є її членами. Це притому, що зафіксовано присутність на ринку своєю продукцією 1728 видавництв і всім їм, як і членам Асоціації, неодноразово розсилався текст звернення з проханням долучитися до підписання звернення. Таке ставлення до цехової солідарності, таке розуміння істинної ролі книги та її впливу на стан розвитку людини, суспільства переконливо свідчить про серйозні негаразди у нашому видавничому «королівстві».

Отже, що маємо на момент зборів:

—  за підсумками 2013 року, падіння сумарних обсягів ринкової загальнодоступної книги;

—  заборгованість держави перед видавництвами за виконання держзамовлення у розмірі 21,5 млн грн;

—  різке і значне падіння продажів книжок і суттєве погіршення розрахунків книжкової торгівлі з видавництвами;

—  ліквідація Кабінетом Міністрів України Концепції Державної цільової національно-культурної програми популяризації вітчизняної книговидавничої продукції та читання на 2014–2018 роки;

—  відсутність у державному бюджеті коштів хоч на будь-яку підтримку книги і читання;

—  падіння платоспроможності населення та зростання цін на соціальні та комунальні послуги;

—  відтерміновано, але не усунено, загрозу повномасштабного оподаткування української книги з 1 січня 2015 року;

—  фактичне згортання фінансування бібліотек, як на центральному, так і на регіональному рівнях, щодо поповнення їхніх фондів новими вітчизняними виданнями.

Це перелік лише найсуттєвіших проблем, які має галузь і які, якщо ще не дуже відчуваються, то відчуватимуться дуже скоро.

Картина вимальовується не дуже втішна. Країна увійшла в смугу суцільної кризи в усіх сферах життя і діяльності. Однак це не означає, що ми мусимо опустити руки і в стані депресії очікувати своє якесь невизначене майбутнє.

Китайською мовою слово «криза» пишеться двома ієрогліфами. Перший ієрогліф перекладається як «проблеми», другий — як «можливість». Ми пропонуємо у нинішніх умовах керуватися визначенням другого ієрогліфа. Ми мусимо використати можливість для самоорганізації, визначення власних стратегічних орієнтирів і побудови того майбутнього, яке спроектуємо для себе і країни. Отже, які стратегічні напрями чи кроки пропонуються Правлінням.

Перший має умовну назву «Чистий аркуш». Майдан, революція гідності перевернула свідомість дуже великої кількості українців, які вперше чесно і відкрито подивилися на себе, на оточення, на власні і чужі дії та вчинки і сказали: «Так далі жити не можна! Треба міняти все, починаючи з себе!».

Ніхто не переконає мене в тому, що корупція в країні з’явилася з приходом до влади Януковича. Зерна корупції проросли ще в 1990-х, а вже під час «царювання» Януковича корупційна система була доведена до ідеалу й охопила все і вся, де були хоч якість гроші.

Видавнича галузь не виняток. Вона теж була одним із пазлів цієї всеохоплюючої корупційної картини. Мої 20 років роботи у видавничій сфері і майже 19 років керівництва Асоціацією, а також той обсяг інформації, який я отримував з різних джерел і, хай не підтвердженої документально, однак далеко не безпідставної, дають право нині сказати, що і в нашому видавничому середовищі абсолютно білих янголів майже немає. Кажу про це не для того, щоб я або хтось інший з нашого видавничого зібрання почав вимірювати ступінь «чистоти» і «пухнастості» кожного з колег. А до того, що в нашому житті і нашій діяльності нічого не зміниться допоки ми самі не станемо іншими, якщо ми не використаємо надану нам героями Майдану можливість почати новий відлік часу у нашій діяльності з «чистого аркуша».

Що для цього слід зробити Асоціації:

—  терміново розробити кодекс честі видавця, затвердити його на загальних зборах Асоціації і запропонувати підписати всім керівникам видавництв, які діють в Україні;

—  ініціювати через публічний тиск в ЗМІ та існуючі законодавчі механізми переобрання громадських рад при ключових міністерствах, створених ще за часів Януковича, та забезпечити представництво в них представників УАВК як інституції громадянського суспільства, з метою постійного контролю за прозорістю дій, пов’язаних із використанням бюджетних коштів, спрямованих на виконання видавничих проектів з держзамовлення. Ввести систему регулярних звітів представників УАВК в громадських радах;

—  розробити та запропонувати центральним органам влади механізми, які зруйнують монополізм Міносвіти, Мінкульту та Держкомтелерадіо України в питаннях використання бюджетних коштів, що спрямовуються на видання різножанрової літератури за державним замовленням та її закупівлю для поповнення фондів бібліотек.

Другий напрям чи крок під назвою «Консолідація».

Протягом 22 років незалежної України видавнича галузь як єдиний видавничо-поліграфічний, книготорговельний комплекс перестала існувати. Різні очільники виконавчої влади нищили складові цього комплексу, намагаючись продати і поділити ті площі і ту нерухомість, що належала суб’єктам видавничої справи. Фактично єдиною громадською складовою, яка всі минулі роки намагалася відстоювати, відвойовувати інтереси галузі, була УАВК. Нині ситуація підвела нас до розуміння жорсткої необхідності відродження цехової солідарності суб’єктів видавничої справи, консолідації зусиль для відродження галузі як єдиного комплексу з метою консолідованої інтеграції у нову конфігурацію економіки України та спільного захисту корпоративних інтересів на державному рівні. 120 членів Асоціації та 2 її штатні працівника не можуть зібрати докупи розібраного на запчастини видавничого «воза» й витягнути його з багаторічної баюри. Тому потрібне повернення у соціальний та економічний простір самого поняття «видавнича галузь» і наповнення його новим сучасним змістом.

1. Реанімація громадських фахових об’єднань у видавничій сфері та, за підтримки Кабміну, Держкомтелерадіо України, підготовка та проведення Конгресу учасників видавничого бізнесу в Україні. Створення координаційної ради, яка представлятиме три суб’єкти видавничої справи, розроблення спільної програми реанімації галузі, одним із головних компонентів якої є створення повноцінного центрального органу державної влади, який би опікувався станом видавничої галузі.

2. Формування повноцінного громадського «скелета» галузі зі створенням осередків учасників видавничого співтовариства в кожному обласному центрі, й навіть у великому місті обласного підпорядкування, з метою повноцінного представництва галузі в контактах з органами влади на місцях та формування і реалізація регіональних програм розвитку книговидання та читання.

Допоки кожен учасник видавничого процесу не буде почуватися членом цехового співтовариства і не нестиме корпоративну відповідальність за стан справ у галузі, ми нічого не зможемо змінити.

Третій напрям — «Читання».

Без реанімації українського читача, без повернення книги у різновікові групи суспільства галузь і суспільство ніколи не зможе піднятися до омріяних висот у своєму розвитку. Безперечно, питання підтримки і популяризації читання мусить бути одним із надзвичайно важливих аспектів діяльності уряду, якщо він дійсно має на меті розбудувати Україну як цивілізовану європейську державу. Однак без нашої безпосередньої активної участі ця справа з місця не зрушить.

Тому що мусить зробити Асоціація.

Не покладаючись на ініціативу і розуміння державних службовців, зібрати групу власних розробників та створити Громадську програму популяризації читання, визначивши ті позиції, в яких нам конче потрібна інформаційна, організаційна та фінансова підтримка Кабінету Міністрів України, а також Держкомтелерадіо, Міністерства культури та Міністерства освіти і науки. До участі в розробленні програми та її подальшої реалізації нам необхідно залучити Українську бібліотечну асоціацію, Спілку письменників України, Українську асоціацію письменників, Спілку журналістів України. Координатором цього процесу, на наш погляд, повинна бути ГО «Форум видавців» як структура, що вже має тривалий досвід проведення «Книгоманії».

Наступний, четвертий напрям — «Статистика».

Сьогодні це одне з найболючіших питань. Упродовж усіх років незалежності України моніторинг книжкового ринку не проводився і ми не маємо об’єктивної та цілком достовірної інформації про його параметри. Ми маємо лише статистику друку, яка теж потребує вдосконалення і більшої відповідальності видавництв за своєчасне надання обов’язкових примірників у національне фондосховище, однак у Європі ведеться облік за спожитою, придбаною споживачем книгою, тобто книгою, яка реалізувала свою функціональну сутність. Те дослідження, що робиться мною особисто шляхом опитування видавців і збирання по крихтах інформації, не може вважатися таким, що відповідає сучасним потребам ринку.

Що треба зробити Асоціації з цього питання:

—  напрацювати перелік показників, які дозволять визначати параметри ринку:

а) щодо співвідношення на ньому власне вітчизняної та імпортованої літератури;

б) середній чек купівлі української та імпортованої книги;

в) щорічні обсяги продажів книжок за сумою коштів та кількістю примірників;

г) наповнення жанрових ніш книжкового ринку вітчизняною літературою;

—  за сприяння Держкомтелерадіо України спонукати Міністерство економічного розвитку і торгівлі та Держкомстат до розроблення і запровадження механізмів збору й аналізу статистичних даних книжкового ринку;

—  спільно з Книжковою палатою України продумати й удосконалити існуючу статистику друку книжок в Україні з урахуванням сучасного стану і потреб ринку.

Наступний напрям — «Книгорозповсюдження».

Безперечно, питання реалізації книги є найбільш пріоритетним, без розв’язання якого вести мову про самодостатність галузі як такої абсурдно. Ігнорування всіх попередніх пропозицій з цього питання, які неодноразово пропонувалися і подавалися УАВК, загнало ситуацію в глухий кут. Однак це питання без розуміння і сприяння з боку як центральних органів влади, так і обласних адміністрацій вирішити неможливо.

Що потрібно зробити Асоціації:

—  підготувати на ім’я прем’єр-міністра України аргументоване звернення щодо підготовки рішення уряду про внесення змін до діючих законів і підзаконних актів і на підставі цих змін створити умови щодо:

а) виділення в обласних центрах, містах і населених пунктах земельних ділянок і надання відповідних дозволів на розміщення стандартизованих (100 м²) малих архітектурних форм виключно для організації гуртової та роздрібної книжкової торгівлі;

б) проведення інвентаризації вільних приміщень, що знаходяться в комунальній власності, з метою визначення тих із них, які можуть бути пристосовані під організацію книжкової торгівлі та передання їх на умовах оренди книготорговельним підприємствам і видавництвам для подальшого використання за обумовленим призначенням;

в) облаштування в будівлях вищих навчальних закладів кіоскерної та лоткової торгівлі навчальними підручниками і посібниками, допоміжною літературою, а також у бібліотеках з асортиментом, орієнтованим на їхній профіль і спеціалізацію;

г) введення практики ліцензування підприємств книжкової торгівлі з обов’язковою умовою забезпечення в асортименті книгарень не менше 50 % за назвами видань українського виробництва (цю норму закладено в рекомендації парламентських слухань від 15.05.2013 р.);

—  сприяння якомога швидшому розгортанню та реалізації проекту «Книжкова біржа» в організації гуртово-роздрібної торгівлі за європейськими стандартами;

—  підготовка пропозицій щодо посилення митного контролю за кількістю та асортиментом імпортованої в Україну книжкової продукції, а також зміни одиниць її обліку не за тоннажем, а за кількістю примірників та асортиментом.

Наступний напрям — «Законодавство».

На сьогодні залишається найактуальнішим питання внесення змін до Податкового кодексу України, що стосується пролонгації пільг для суб’єктів видавничої справи.

Ще один стратегічний напрям — «Антипіратство», або законодавче забезпечення ліквідації та фактична ліквідація піратства як у царині традиційної паперової книги, так і електронної.

Що треба зробити:

—  організувати масову акцію подання авторами, які співпрацюють з видавництвами — членами УАВК, та за їхньої підтримки судових позовів проти піратських сайтів щодо порушення їхніх прав з чіткими сумами відшкодувань за нанесені матеріальні та моральні збитки;

—  вишукування коштів та підготовка, із залученням відповідних правників, змін до Закону України «Про авторське право та суміжні права», а також до Кримінального кодексу України у частині щодо порушення авторських прав на літературні твори у царині електронної книги;

—  встановлення постійного зв’язку з центральними відомствами правоохоронних органів та громадськими радами, створеними при них, з метою контролю за реагуванням відповідних підрозділів цих відомств на факти піратства та негайного їх висвітлення в ЗМІ;

—  проведення кампанії з активізації співпраці видавництв — членів УАВК з легальними книжковими сайтами з метою створення для свідомого читача альтернативного доступу до електронного контенту за доступною ціною.

І ще один стратегічний напрям — «Патріотизм».

Не дивуйтеся його назві. Агресія Росії в Криму, загострення протистояння і реальна загроза початку воєнного конфлікту з РФ на східних кордонах України… і сепаратизм.

У цих умовах стала холодним душем, жорсткою несподіванкою та значна кількість людей, які почали збиратися на сході і на півдні України, вимагаючи проведення референдумів, створення так званої «Новоросії» та приєднання її до Росії.

Зрозуміло, що створювали цю хвилю люди спеціально підготовлені, профінансовані відповідними силами як в Україні, так і з-за кордону. Однак, окрім штатних провокаторів, на вулицю вийшла і значна кількість рядових громадян України.

Усі ці прояви сепаратизму є переконливим свідченням нашої поразки на нинішньому етапі інформаційної війні, де одним із найважливіших і найпотужніших видів зброї є книжка. І не просто книжка, а книжка соціально-політичного спрямування, зорієнтована на виховання у співгромадян почуття гордості за приналежність до народу України, бажання бути корисним своїй Батьківщині, захищати її територіальну незалежність, просто чітку громадянську позицію. Тому, хоча це лише рекомендація, нам треба звернути увагу на цей аспект у роботі з авторами з точки зору змістовного наповнення. І бажано передбачити у програмі «Українська книга» ще один розділ — «соціально-політична література», куди повинні потрапляти твори з обґрунтованою, чітко вираженою проукраїнською позицією.

І останнє. Повторю те, з чого почав. Нам треба ставати іншими, виходити з «наших хаток з краю», виводити тих, хто знаходиться поруч. Нам треба об’єднуватись, консолідувати наші зусилля і направляти дії у спільне русло. Лише згуртованість у досягненні визначеної, осмисленої до рівня переконання мети дозволить нам вирішити масштабні завдання з консолідації суб’єктів галузі, відродження її високого реноме і потужності, а з нею і України.

Президент
Української асоціації видавців 
та книгорозповсюджувачів                                                           О. Афонін