Аргументація Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів щодо необхідності подовження режиму пільгового оподаткування суб’єктів видавничої справи до 2019 року

Державний комітет телебачення

і радіомовлення України

Аргументація

Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів

щодо необхідності подовження режиму пільгового оподаткування суб’єктів видавничої справи до 2019 року

Указом Президента України «Про деякі заходи щодо державної підтримки книговидавничої справи і популяризації читання в Україні» від 19 червня 2013 року № 336/2013 передбачено вжиття заходів щодо подовження до 2019 року пільгового оподаткування суб’єктів видавничої справи.

Однак, усупереч позиції Президента України, фінансово-економічний блок міністерств Кабінету Міністрів України настирливо наполягає на відміні режиму пільгового оподаткування для суб’єктів вітчизняної видавничої справи, аргументуючи свою позицію тим, що податкові пільги не дали очікуваного позитивного результату у частині наповнення українського книжкового ринку високоякісною різножанровою літературою вітчизняного виробництва за низькою ціною і за тиражними сумарними параметрами, які б відповідали показникам, притаманним країнам Європи та найближчим сусідам — Російській Федерації та Республіці Білорусь. Ці тиражні параметри коливаються в межах продукування від 4 до 7,5 примірників книжок у рік на одного мешканця країни.

Така вимога з боку фінансово-економічного блоку уряду ґрунтується лише на статистичних показниках друку книжок в Україні без будь-якого натяку на аналіз причин того, чому пільги не дали очікуваного результату, хоча ці причини лежать на поверхні.

Процес реформування будь-якого сектора економіки держави передбачає цілий комплекс заходів, серед яких податкові пільги є одним із стимуляторів прискорення процесу реформування і досягнення очікуваних результатів у заплановані строки.

Серед основних заходів, які входять до цього комплексу, повинні бути:

— визначення базового стану галузі, наявних і відсутніх елементів її інфраструктури, які повинні забезпечити ефективне проходження процесу реформування;

— напрацювання маркетингової і рекламної політики стосовно продукту, виробленого підприємствами галузі, з метою визначення майбутніх ринків збуту та популяризації його серед потенційних споживачів як в Україні, так і поза її межами;

— визначення якісних і кількісних параметрів, на які належить вийти галузі по завершенню процесу реформування, а також кількість часу, потрібного для досягнення поставлених цілей;

— напрацювання джерел та умов фінансового забезпечення процесу реформування (бюджетні кошти, кредитні та інвестиційні ресурси тощо);

— визначення «реперних» або кризових точок, що гальмують розвиток галузі й на усуненні яких належить зосередити увагу для досягнення запланованого;

— визначення послідовності й етапності дій по реформуванню галузі, а також системи контролю за результатами реалізації кожного з етапів з метою внесення коректив у виконувані дії при невідповідності отриманих результатів запланованим.

Перелік обов’язкових елементів «програмування» позитивних результатів залежить від специфіки галузі.

Чи мало місце таке «програмування» видавничої галузі напередодні надання податкових пільг? Ні. Хоча окремі його елементи містили укази президентів України Л. Кучми і В. Ющенка, заходи, що напрацьовувалися Міжвідомчою комісією з питань сприяння розвитку вітчизняного книговидання та книгорозповсюдження при Кабінеті Міністрів України, однак жодного разу вони не були об’єднані в комплексну програму і на 99,9 % залишилися у вигляді запланованих та нереалізованих дій.

Отже.

Запровадження податкових пільг для суб’єктів видавничої сфери України у 2001 році було спонтанною реакцією влади на вимогу широкої громадськості у зв’язку з фактичним згортанням ринку української книги у 1999 році, коли кількість видань у рік на одного мешканця країни склала лише 0,4 книги, досягши найнижчого рівня за всю історію України з 20-х років ХХ століття. Тобто у час, коли галузь мала найнижчі показники своєї виробничої, технологічної та фінансової активності. І тому податкові пільги стали для галузі лише «рятувальним жилетом», який врятував її від неминучої загибелі, а не одним із елементів комплексу державних заходів, зорієнтованих на системну роботу, направлену на відродження, розвиток галузі й виведення її на рівень європейської культурної індустрії.

Більше того, введення податкових преференцій не тільки не супроводжувалося якимись додатковими заходами, які б стимулювали якомога швидший вихід видавничої галузі з кризової прірви, а навпаки, було законодавчо унормовано знищення залишків системної роздрібної і гуртової книжкової торгівлі через прирівнювання їх в отриманні прав на оренду площ, що знаходяться у державній і комунальній власності, до таких суб’єктів підприємництва, як ресторани, магазини з реалізації продовольчих товарів та алкоголю, салонів гральних автоматів тощо. Дію ж цих нищівних законодавчих норм було припинено лише у 2010 році, коли практично не залишилося книгарень, які мали можливість, орендуючи комунальні торговельні площі за пільговою ставкою оренди, утримувати доступну ціну на вітчизняну книгу для пересічного споживача.

Таким чином, держава, надаючи податкові пільги, з одного боку, з іншого боку — фактично ліквідувала систему роздрібної книжкової торгівлі, позбавивши видавців можливості донести вироблену ними книжкову продукцію до потенційних читачів і тим самим зводила нанівець надані нею ж податкові пільги.

Кожна людина, дотична до підприємницької діяльності, знає, що жоден з видів бізнесу не можна «поставити на ноги» лише за рахунок власних обігових коштів, без запозичення фінансових ресурсів у вигляді доступних кредитів чи інвестицій. А видавництв це стосується найбільшою мірою, оскільки вони, не маючи майнових комплексів, які могли б бути використані як застава під отримання кредиту, та маючи продукт з тривали строком реалізації (що при ставці у 25–30 % за користування кредитом робило будь-яке видання збитковим для його виробника), були позбавлені можливості робити будь-які запозичення, зорієнтовані на розвиток галузі.

Що стосується інвестицій з інших сфер бізнесу, то вони не надходили, оскільки в умовах України книговидання, порівняно з іншими видами підприємницької діяльності, є дуже малорентабельним!

У цивілізованих країнах світу головним «спонсором» видавничої справи виступає держава, фінансуючи бібліотеки для закупівлі книжок вітчизняного виробництва. У різних країнах обсяги цих закупівель складають від 25 до 40 відсотків видань, які щорічно виходять друком на теренах тієї чи іншої країни.

В Україні держава фактично відмовилась від такого спонсорування, звівши фінансування бібліотек на закупівлю вітчизняної книги для поповнення фондів до мінімуму, а протягом низки років не надаючи такого фінансування взагалі. У «найкращі» роки часів незалежності України обсяги закупівлі бібліотеками книжок сягали лише 2,5 відсотка від його сумарного річного накладу.

Починаючи з середини 1990-х років, у більшості країн Європи і світу були розроблені національні програми популяризації книги і читання, які активно реалізуються за фінансової підтримки держави. Заходи, що відбуваються у рамках цих програм, спонукають основну масу активного населення купувати і читати книжки, підвищуючи свій культурний, освітній, професійний та інтелектуальний рівень, тим самим піднімаючи потенціал кадрового ресурсу своєї держави, забезпечуючи їй можливість активно рухатись у бік наукового, технічного і технологічного прогресу, бути конкурентоспроможною своєю продукцією на світовому ринку товарів і послуг.

В Україні ж вимоги громадськості щодо розроблення та реалізації такої програми ігнорувалися владою протягом усіх 22 років її незалежності, і лише у квітні 2013-го урядом було затверджено Концепцію такої програми. Результатом такого ставлення владних інституцій до книги і читання стало стрімке падіння читацької культури серед основної маси працездатного населення і молоді країни, а це, відповідно, викликало різке зменшення кількості потенційних читачів і споживачів вітчизняної різножанрової книги, що не можна вважати сприятливими умовами для розвитку видавничої справи.

Законодавством європейських країн у частині, що стосується авторського права, визначено жорсткі норми покарання за його порушення у книговиданні, особливо це стосується виготовлювачів контрафактної або так званої «піратської» продукції, і всі протиправні дії «піратів» припиняються правоохоронними органами і судовою системою. З розвитком ІТ технологій і появою книжок у вигляді електронного контенту всі норми закону, які стосуються авторського права і переслідування піратства, були поширені на мережу Інтернет.

В Україні ж прояви «піратства» як у царині традиційного паперового, так і електронного книговидання є нині по суті безкарними. Усі звернення щодо порушення прав видавництв виробниками контрафактної паперової і електронної книги фактично «спускаються на гальмах», створюючи умови для знищення легальних видавництв, позбавлених можливості покрити хоча б витрати, понесені ними при створенні власного продукту.

Окрім власне українських негараздів, перепон, які заважали і заважають динамічному розвитку вітчизняної видавничої справи, повноцінному використанню стимуляторів, закладених у режимі податкових пільг, є ще один дуже суттєвий фактор, який значною мірою нівелює зусилля українських видавництв у спробах піднятися на більш високий рівень якісних і кількісних показників своєї діяльності. Цей фактор — присутність на українському книжковому ринку потужного іноземного конкурента — російської книги.

Захопивши понад 3/4 книжкового ринку країни, створивши в Україні власні роздрібні книготорговельні мережі, доступу до яких українські видавці практично не мають, а якщо і мають, то на кабальних умовах, виробники та продавці російської книги створили таке жорстке конкурентне середовище для вітчизняної книги, якого, мабуть, не знає жодна країна світу, оскільки в тих, інших країнах влада контролює і захищає власний ринок найбільш важливого для розвитку суспільства продукту — мистецького, культурно-інтелектуального.

В Україні ж експансія імпортованого продукту відбувається практично без будь-якого контролю з боку держави і важелів впливу на цей процес. Кожна держава намагається захистити свого виробника у конкурентній боротьбі з аналогічними продуктами іноземного виробництва. І лише українська влада виступає в ролі стороннього спостерігача за тими конкурентними утисками, яких зазнає вітчизняна книга на власних теренах, які поглинають значну частину того позитиву, який могли б дати галузі податкові пільги.

За таких умов лише сподівання на те, що податкові пільги можуть замінити собою весь комплекс дій, які мали б бути виконані владою, є, як мінімум, необґрунтованими. Вони нині, як і на момент їх введення в дію, відіграють роль «рятувального жилета», який дозволяє у надзвичайно несприятливих умовах хоч якось виживати вітчизняному книговиданню.

Однак, попри все, податкові пільги за час їхньої дії дозволили українським видавництвам більше ніж утричі збільшити щорічний обсяг видань за назвами, значно розширивши асортиментну базу національної книги. І це є доконаним фактом.

У той же час нинішній рік дав надію, що врешті-решт пільгове оподаткування може дійсно дати серйозну позитивну динаміку. У зв’язку з затвердженням урядом Концепції Державної цільової національно-культурної програми популяризації вітчизняної книговидавничої продукції та читання на 2014–2018 роки і початком розроблення самої програми, затвердженням Верховною Радою України у першому читанні Рекомендацій парламентських слухань «Проблеми розвитку українського книговидавництва, книгорозповсюдження та перспективи підтримки книгочитання в Україні», підписанням Президентом України Указу «Про деякі заходи щодо державної підтримки книговидавничої справи і популяризації читання в Україні» може бути, вперше за всю історію незалежності України, створено саме той комплекс заходів, який, у поєднанні з податковими пільгами, дозволить вивести книговидання з багаторічної кризової прірви.

Тому Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів вважає, що подовженню режиму пільгового оподаткування вітчизняного книговидання просто немає альтернативи.

З повагою,

Президент

Української асоціації видавців

та книгорозповсюджувачів                                                                                   О. Афонін