УКР

ENG

Портал української книги

Реклама
Книжковий ринок України

Загальна інформація
Мовою статистики
Аналітика
Законодавство
Український підручник
Бестселери

Інструменти

Галузева періодика
Інформаційні технології
Маркетингові інструменти
Консультації
Книжкові тендери
Бібліотека (документи)
Корисні ресурси
Видання для фахівців видавничої справи
Поліграфічні послуги
Copyright International Agency: послуги авторам та видавництвам
Програмне забезпечення

Новини та події

Новини книжкового ринку
Форум Видавців 2013
Огляд преси
Прес-релізи компаній
Календар книжкової індустрії
Нові книги
Події
Ініціативи книжкового ринку
УАВК: листування з владою
Літературно-критичний журнал «Київська Русь»

Діловий досвід

Міжнародний досвід

Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів
Колонка експерта
Опитування
Новини
Книжковий магазин "Власна справа"

  Опитування  
Книгам якою мовою Ви віддаєте перевагу?







  Пiдписатися  


bigmir)net TOP 100
Rambler's Top100

Новини книжкового ринку

Новини книжкового ринкуФорум Видавців 2013Огляд преси
Прес-релізи компанійКалендар книжкової індустріїНові книги
ПодіїІніціативи книжкового ринкуУАВК: листування з владою
Літературно-критичний журнал «Київська Русь»

11.09.2009

Українська книга: світоглядні орієнтири. Олександр Афонін про деякі відмінності в теорії та практиці


Вчора, під час виступу на відкритті Львівського форуму видавців, Віктор Ющенко вкотре наголосив на визначній ролі книги у формуванні нації. Проте українська книга, на жаль, сама потребує допомоги. Рік тому «День» писав про те, що українських видавців фактично загнали в резервацію, де вони працюють і знаходять свою аудиторію. Проте працюють. Навіть тоді, коли інші скаржаться на кризи, недостатнє фінансування чи ще щось.

Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, вже багато років намагається донести до владних кабінетів значення книги. Проте каже, що в багатьох кабінетах зустрічає не просто нерозуміння, а відверту байдужість. Але не втомлюється шукати людей, які змогли б усвідомити необхідність системних змін у видавничій галузі. В цьому у нас — спільне бачення.

— Олександре Васильовичу, понад рік тому ми з вами з певною долею оптимізму, але, разом із тим, і з не меншою долею критики говорили про розпорядження уряду «Про вимоги щодо функціонування об'єктів роздрібної торгівлі книжковою продукцією». Що зрушилось з того часу і про що варто говорити вже сьогодні?

— Справді, рік тому після червневого розпорядження, підписаного Тимошенко, ми говорили про те, що зроблено один із перших кроків по відродженню книготоргівельних мереж та створенню можливостей для реалізації української книги. Бо видана, але не продана книга — це всього лише задрукований папір. Книга стає книгою тільки тоді, коли вона реалізує свою функцію, яка текстуально закладена в неї, — чи то в сфері освіти, чи то в сфері культури, чи то в технічній сфері. З огляду на це, на жаль, питання створення книгарень саме по собі нічого не вирішує. Це питання — один із елементів, хоча й суттєвих, цілої системи створення книги. Є ще проблеми фінансування, кредитування, держзамовлення, пропаганди, популяризації... І якщо рішення по кожному з цих пунктів приймати з величезним відрізком часу між ними, то це лише погіршить (і погіршує) ситуацію в цій сфері. Це нагадує мені спробу побудувати міст, розкидаючи камінці вздовж берега, а не поперек ріки. Каміння начебто багато, але воно не працює в єдиній схемі. За вісімнадцять років незалежності України влада — в найширшому розумінні: законодавча, виконавча, президентська — так і не зрозуміла, що означає книга для України — держави, яка вперше по справжньому отримала свою державність, населенню якої ще треба пояснити, що це не просто територіальне утворення, а політичний і соціальний організм, а люди є громадянами абсолютно нової держави.

Я знаю кілька чоловік, що жили по сусідству зі мною в «арсенальських» домах, які були інженерами-оптиками найвищого ѓатунку. Вони мали по тридцять років стажу, працювали над створенням збройної техніки, яка до сьогодні у світі вважається чи не найкращою. Зараз ці люди на базарах возять візки, зранку розкладають, а ввечері складають торгові столики, і таким чином отримують свою копійку. В основній своїй масі вони вже спились. Їх  — розум досконалий, розум інтелігента не сприйняв такого зламу. Вони вже втратили всі свої навички, нормальне сприйняття цього світу. Вони вже не повернуться. А нової людини для нової держави не виховали. Чому? Тому що влада позбавила суспільство книги. Адже книга — це не тільки роман чи детектив. Книга — це посібник для будь-якого осмисленого кроку людини. Книга — це досвід попередніх поколінь, це навички сучасників, це інструкція по вдосконаленню на майбутнє. Книга — це універсальний інструмент формування людини, формування економіки, формування держави, формування нації.

Якби це зрозуміла українська влада, то вона б зробила все, щоб українська книга була господинею на своїх теренах, щоб вона входила в кожну навіть найменшу нішу суспільного життя — духовну, освітню, технологічну тощо. Але цього зроблено не було.

Всі ті досягнення, які має Україна сьогодні, зроблені виключно завдяки людям, які колись тримали в руках книжку. Бо сьогодні в більшості випадків на посади приходять чисті аркуші, які тільки вважають себе заповненими. В кращому випадку вони мають в голові шматки несистематизованої інформації, але й абсолютно непристосовані до тієї справи, якою намагаються займатися. І починають творити з нуля. А тільки записаний, задокументований людський досвід вже складає понад десять тисяч років. Все, що українські чиновники намагаються винайти заново, сказано в книзі від найстаріших шумерських джерел. Тільки писемна історія України нараховує декілька століть. Але книгу вони не бачили й не читали. Всі ті проблеми, які ми зараз маємо в суспільстві, в політиці, в економіці, — це результат нерозуміння того, що ці всі дурниці ми могли б не зробити, якби, знову ж таки, в руках вчасно з'явилась потрібна книга.

Із боку Кабміну сьогодні, правда, робляться більш системні кроки для розвитку видавничої справи, хоча б з огляду на те, що між цими кроками немає такого великого проміжку часу, як це було раніше. Чи це осмислення, чи це політична дія — мені сказати важко. Проте й ці кроки далеко недосконалі. В уряді лежить кілька документів, які, як передбачалося, будуть прийняті в пакеті. Це й продовження дії пільгового законодавства, це й допомога видавничій галузі через спеціальний механізм кредитування за тим самим принципом, за яким фінансується сільське господарство, це й прийняття першої в історії незалежної України програми підтримки національної книги та читання. В європейських державах такі програми працюють уже десятиріччями. У Великій Британії така програма діє з 1987 року і опікується нею сама королева. Кожен член Палати лордів мусить декілька разів протягом року виступити в ЗМІ й розказати, яку роль для нього особисто, в житті його родини чи друзів відіграла книга, як вона сприяла його інтелектуальному розвитку, кар'єрному росту, матеріальному збагаченню. Книга повинна бути присутня в суспільстві постійно. Навіть за наявності газет, телебачення та інтернету, люди не знайшли кращого способу передання суспільно важливої інформації. Сьогодні кажуть, що виникли цифрові носії — і книги вже немає. Є книга! Книга була на глині, книга була на шкірі, була на папірусі, потім на папері, зараз вона переходить на електронні носії. Незважаючи на спосіб її видання, вона залишиться сутнісною книгою — викладений в строгій логіці матеріал, який дає знання.

Таким чином у нас підросло покоління людей, яких активно відучували читати. Їм не казали «не читай!», ні. Просто було зроблено все, щоб уникнути популяризації книги. Ці люди втрачені, в першу чергу, самі для себе. Цей прошарок людей, які дорослішали в 90-х — на початку 2000-х, уже має своїх дітей, яким не може привити ні бажання читати, ні культуру читання, ні розуміння ролі книги. Одне пустоголовство продукує ще більше пустоголовство. Ці люди вже не в змозі виконати свою батьківську функцію і просунути своїх дітей на вищий цивілізаційний щабель. Відповідно цю роль на себе мусить взяти держава — через книгу в самому широкому розумінні цього слова.

Це не означає, що потрібно роздавати величезні гроші з бюджету видавцям. Роздача коштів ні до чого не призведе. В стані психологічної корумпованості чиновницького апарата, який склався за ці роки, кошти будуть просто розтягнуті. Гроші потрібно давати видавцям в кредит, але під нормальний допустимий відсоток. І такий механізм існує. В Кабміні лежить проект постанови підготовлений Українською асоціацією видавців разом із асоціацією українських банків. Але це, знову ж, деталі. Мусить бути виписана на папері програма — логіка послідовних конкретних практичних дій з жорстким контролем виконання кожного пункту та перевіркою ефекту кожної дії.

— Ви вже згадували про іноземний досвід в популяризації читання. Механізми інших держав у розвитку книговидавництва намагаються залучити й під час різних зустрічей, зокрема, на Львівському форумі. Все ж, чому в нас не працюють закордонні видавництва? Їм не підходять правила гри на нашому ринку?

— Сьогодні говорити про іноземні видавництва в Україні не доводиться. Вчора, до слова, Віктор Ющенко висловлював подяку видавцю з Австрії Георгу Гльокеру. Він має намір зареєструвати в Україні власне видавництво, де буде друкувати переклади австрійських дитячих книжок. Але поки що це лише намір. Тому залучення європейського досвіду в Україні — дуже непросте питання. З багатьох причин. Головна — фактична відсутність грошей в українському видавничому секторі економіки. Видавець, який працює лише за рахунок власних обігових коштів, ніколи не стане магнатом, та й навряд чи займе вагому частину ринку. Так, є відповідне розпорядження Кабміну й уже підготовлена поправка до Закону, згідно з якими органи місцевого самоврядування зобов'язані забезпечувати населення книготоргівельними площами, так само, скажімо, як лікарняними чи шкільними. Але ж в Україні існує традиція: хочу — виконую закон, не хочу — не виконую.

Я отримав листа від Київської обласної державної адміністрації, в якому йдеться про те, що меру Вишгорода (до речі, він лікар за освітою) запропоновано відновити в місті всі кіоски з книгами та пресою, які він знищив. Цей мер влаштував конкурс: з яким товаром стоятиме кіоск в центрі — з пивом чи з книгами, мовляв, поконкуруй з торговцями пивом, виграєш — отримаєш місце для свого кіоску. Це говорить людина з вищою освітою, людина гуманної професії! Знову, як бачите, впираємось у свідомість людей.

Нещодавно в Кагарлику міський голова наполіг на тому, щоб відкрити книгарню — малесеньку, метрів двадцять... З 90-х років вона стала першою в цьому містечку. За перших два тижні роботи ця книгарня дала 22 тисячі гривень виторгу! Хто працює в нашій сфері, знає, що означає на двадцяти метрах в районному центрі заробити 22 тисячі за два тижні. Люди в чергу стають, замовляють літературу, яку не вдалося розмістити на такій маленькій площі. В селах і селищах люди втомились без книги.

Але весь наклад української книги, який вийшов минулого року, склав 58 млн. Це 1,26 книги на душу населення. З них майже половина — це відомчі видання і видання за держзамовленням, які не поступають у продаж. Цим я хочу сказати, що всі ці процеси взаємопов'язані. Набудувавши книгарень, ми все одно не вирішимо проблему української книги. Галузь потрібно кредитувати, щоб видавець міг нарощувати обсяги. Потрібно розробити механізм поширення. Але все це деталі, про які ми останнім часом дуже багато говоримо. Таким чином за деревом не бачимо лісу. В першу чергу, потрібна системність.

— Компанія Google сьогодні вже сперечається з європейськими країнами за право створення першої універсальної цифрової бібліотеки. Це обурює багатьох європейських книговидавців, а тим часом Європа й собі подумує про створення віртуальної книгозбірні. Світ уже стратегічно мислить про поступовий перехід книги на новий якісний рівень — на цифрові носії. Чи думають про це українські видавці?

— Ми думаємо стратегічно. Але це не означає, що ми маємо достатнє економічне підѓрунтя для того, щоб реалізувати нашу стратегію. Сьогодні в селі Вільча, де я колись народився, тільки декілька сімей мають комп'ютери. Вони до Google ще не скоро дійдуть. Тексти англійською в кращому випадку почнемо читати років через десять-п'ятнадцять. Перед нами зараз стоять більш оперативні завдання. Ми сьогодні повинні дати той матеріал і створити ту основу й ті умови, які за двадцять років дозволять чи не кожного українця навчити вільно користуватись будь-якою глобальною системою, а не тільки системою електронної книги. Ось це має бути нашою метою.

P.S. Вчора Олександр Афонін отримав Подяку від Президента України за розбудову держави. Ми вітаємо Олександра Васильовича з цією нагородою та щиро бажаємо, щоб його думки були почуті як владою, так і суспільством!

Ольга РЕШЕТИЛОВА, «День»


Рекомендую:


НазадДо верху
 SHOP.VlasnaSprava.info 

Інтернет-магазин ділової книги "ВЛАСНА СПРАВА" рекомендує:


  Колонка експерта  

Українська книга стрімко летить у безвість наче славнозвісний потяг Хюндай

Нещодавно в одній з інформагенцій столиці відбулась прес-конференція, на якій провідні оператори вітчизняного книжного ринку разом з новим керівництвом Комітету культури та духовності України шукали рецепт виживання української книги, яка сьогодні знаходиться в стані агонії...




MATRA PROGRAMME,
NETHERLANDS MINISTRY
OF FOREIGN AFFAIRS
Технологічна підтримка Activemedia
Rambler's Top100