Хвилі (Одеса). Київська Русь. Книга 2 (ХІ), 2007 (7514) рік

Це банально, але факт: люди схильні більше вірити усталеним міфам, аніж малознаній історичній правді, більше довіряти сталим стереотипам, аніж власним очам. І не так уже помилявся Козьма Прутков, стверджуючи: якщо на клітці зі слоном написано «буйвіл», не довіряй очам своїм…

Щось подібне стосується й Одеси.

Згадка про це місто в більшості асоціюється з одеською школою в російській літературі, російськомовною єврейською культурою, гуморесками Жванецького, Мішкою Япончиком…

Ще й сьогодні в цьому місті можна почути, що «Одеса - окрема цивілізація»… Може й так… Хоча, до прикладу, Ю.Словацький, якому були чужі радянські культурні стереотипи, називав Одесу «колючим терням» під ногами Європи. У чомусь він має рацію, культурне поле Одеси й досі рясніє не-прочитаними сторінками. Особливо щодо її пов’язань з українською культурною традицією.

Тому ми пропонуємо нашим читачам першу реґіональну книгу «Київської Русі» - «Одеса. Хвилі».

Передусім радимо звернути увагу на другий в українській літературі роман про Одесу (першим, як відомо, був до певної міри автобіографічний роман Ю.Яновського «Майстер корабля»). Власне, саме «Танжер», абсолютно несподіваний твір молодого письменника Івана КОЗЛЕНКА, й став причиною появи першого «реґіонального» числа (хоча небезпечна ідея «реґіональних» книг планувалася давно).

Не залишить байдужими читачів і художник (філософ?) Костянтин СКОПЦОВ. На жаль, його ім’я майже невідоме в Україні, чого не скажеш про яку-небудь Америку. Не випадково саме американський мистецтвознавець Наталі ЕСВОРСІ запропонувала журналові свою спробу інтерпретацій «езотеричних трактатів» (або полотен) художника. Зверніть увагу на ремарки автора до «Книг Просперо», без яких важко збагнути сенс і призначення частин Цілого...

Поетична «Трансністрія» (українські землі між Дніпром і Бугом з центром в Одесі) Тараса ФЕДЮКА - майже містичне прагнення вирватися з обставин застиглого життя в історію чи, бодай, містику. Втім, яка ж Одеса без містики...

Літературно філософське прочитання поезії Тараса Федюка пропонує в одеському номері Ярослав ГОЛОБОРОДЬКО. Він аналізує три останні збірки поета - «Золото інків», «Таємна ложа», «Обличчя пустелі», у яких концентровано проявляється новий вимір Федюкової поезії. У ній, за словами літературознавця, «із феноменальною природністю, ба навіть рідністю поєднується найтрадиційніше й наймодерніше в семантиці та семіотиці поетичного мовлення».

У рубриці «ПРОза» вміщені два оповідання молодої одеської письменниці Ганни КОСТЕНКО «Не дивися так» і «Присвята загиблим...» Із останнім тематично близька «Заборонена зона» цієї «Київської Русі», віддана Василю ҐРОЗІВУ.

У цьому реґіональному числі журналу компанію одеським авторам складають не-одесити. Оленка ВДОВИНА в «Матриці» аналізує історію покликання та служіння Богу святого Теодосія Печерського - справжнього світоча давньоруської землі. Із Василем КРЕМЕНЕМ говоримо про українську освіту, Болонський процес і Академію педагогічних наук України. Український, а віднедавна й американський письменник Василь МАХНО розмірковує в «Барабані» про особливості українського й американського літ процесу, про літературні фестивалі, популярність, літературну критику й автокоментування. У другому (одинадцятому) номері «Київської Русі» також вміщено нову п’єсу Махна «BITCH/BEACH GENERATION».

Отож, доброї мандрівки текстами, смислами та змислами книги про столицю Трансністрії...