Схід. Київська Русь. Книга 4 (ХІІI), 2007 (7515) рік

Четверта (тринадцята) «Київська Русь» присвячена СХОДУ і є другим «реґіональним» числом.

Цей номер забудовано довкола роману Любові ГОЛОТИ «Епізодична пам’ять», у якому лунає реквієм оспіваному в тисячах пісень, але вже померлому в реаліях українському селі, від якого залишилася етнографічна оболонка, кістяки розграбованих, вільних від стін та вікон колгоспних ферм, та пустки численних хат. Любов Голота творить свій східноукраїнський реквієм. За батьками й традицією, за молодістю й потоптаною землею, за зрадами й викривленими хребтами співучасників ісходу, вибачаючи їм і зраду, і людські слабості, і безсилість...

«Епізодична пам’ять» - це розмова про головне, те, що назавжди врізається у свідомість, визначаючи наше сприйняття світу, уявлення про добро та зло. «Епізодична пам’ять» - про високу любов, нерозмінну на секс та ненависть.

Схід - це постійна інакшість, змінність, це не завжди збагненне, різне, але таке сильне бажання бути собою. У рубриці «ПоезіЯ» ця інакшість утілена текстами несхожих, але поєднаних Сходом поетів - Сергія ЖАДАНА (нова добірка віршів «Марадона») та Павла ВОЛЬВАЧА (добірка «Тривання подорожі»). Коли Жаданова поезія породжує відчуття застряглості в невиразному міжчассі, прив’язаному до краху імперії, то добірка Вольвача створює ілюзію руху та якоїсь майже піонерської бадьорості.

Бути собою - в координатах Сходу означає торувати свою дорогу - чи то до якоїсь нової перспективи, привид котрої вгадується в недосяжному видноколі українського степу, чи то до прадавніх козаків-мамаїв. Останнє й намагається робити Олександер ШОКАЛО, дошукуючись у рубриці «Апокрифи» феноменів традиційної української культури в культурному контексті Сходу.

Дотичною до Сходу є й «КРИТИКарка», вміщена в цьому номері «Київської Русі». Іван ЛИСИЙ, аналізуючи працю Олі Гнатюк «Прощання з імперією», намагається зрозуміти: ця книга є дискурсом дослідницьким чи публіцистичним? Про особливості літературного преміювання 2006 року в Росії та про книгу Ольги Славнікової «2017», що в 2006 отримала російського Букера, пише Ганна УЛЮРА.

У рубриці «поДІЇ» читайте про українських російськомовних письменників і журналістів, яких відзначено Літературною премією ім. Юрія Долгорукова, яку заснували Московський фонд підтримки співвітчизників, Посольство Росії в Україні та київський літературний журнал «Радуга».

Цього разу в «Забороненій зоні» проза східнячки Тетяни КАПЛУНОВОЇ. Її «Магію» та «Поза можлив?стю уречевлення» варто не тільки відчитати, але й «зрозуміти хаос думок і психічний стан ліричного героя, який авторка намагається уречевити за допомогою доступиних візуальних "кодів"».

Завершують східний номер тексти не-східняків - філософські новели киянина Сергія ГРАБАРА та відгук про його прозу й поезію полтавчанина Олеся УЛЬЯНЕНКА. Але не зовсім східне походження цих двох авторів не зменшує відчуття безмежності й потужної сили смислів, притаманне їхньому письму.