ІлюZія. Київська Русь. Книга II. 7514 рік.

Світ постійно творить довкола нас і для нас ілюзії: всі його омани і хиби, всі наші мрії й марення, все, що знаходиться на межі справжнього і уявного, зрозумілого і фантасмагоричного є Ілюзією. В сутінки неозначених тем і непевних тенденцій, в глибини фантазій і ілюзорні площини текстів занурюється Київська Русь. Ілюзія, Книга ІІ, журнал присвячено постаті Михайла Врубеля.

ПРОза: Ірен Роздобудько,"Зів’ялі квіти викидають"
Усі шляхи минулого сходяться у одній просторово-часовій точці – в сьогоднішньому дні. І звідти шляхи ці прямують до майбутнього. Через призмі часу всі історії героїв роману Ірен Роздобудько набувають нових смислів, зміщують і змінюють акценти, нівеюються всі образи, забуваються біди, а втім – і мрії забуваються також. Головна героїня роману – Стефка – вчиться жити теперішнім. Старі жінки, колишні акторки Едіт і Леда пробачають одна одній минуле – колись прекрасне і сповнен емоцій, але тепер непотрібний вантаж – як зів’ялі квіти.

Володимир Винниченко,"Рабині справжнього"
Боротьба Ілюзій і Дійсності, дивовижні фантазії, котрі врешті-решт і творять реальність, сороміцькі мрії і плотські бажання, звеличені самим лише введенням у статус мрії. Коли людина оповідає про своє життя – події набувають якоїсь казковості, ідеалізуються звичайні буденні думки, а тим паче – вчинки. І через призму часу вже й сам герой Володимира Винниченка не може визначити – де, власне, дійсність, а де – ілюзія.

Олесь Бережний,"Тузла. Дядя Вася і весло"
Захисники вітчизни – це не професія, це стан душі. Не конче мати на собі костюм прикордонника, щоб вирахувати прихованого ворога, який зазіхає на острів Тузла – частину рідної української суші. І не треба, зрештою, мати табельної прикордонної зброї, щоб з’їздити ворогові веслом по пиці. Про це і розповідає Олесь Бережний – динамічно, дотепно і весело. Про українсько-російський конфлікт, горілку з перцем, турецькі молитви і, безперечно, про любов до рідної України.

Шукайте: Заборонена Зона з Ларисою Денисенко:"Одна неприємна дитяча історія Шу"
Безперечно вона знає, звідки беруться діти. Так, в загальному. Але будучи чотирнадцятирічною, навчаючись у ряданській школі й маючи"дорослого" хлопця, героїня новели Лариси Денисенко якось не проектує цю можливість на себе. Безперечно вона знає, що після домашнього аборту можна загинути. Але знову ж таки – не думає про це зовсім. Безперечно вона знає, що старий зінґер, машинка-вбивця може зіпсуватися від води. А ще – тепер, коли з часу описаних в новелі подій минуло двадцять років, вона знає, що від усього того може зіпсуватися життя. Безнадійно. Назавжди...