Звернення до голови представництва МВФ в Україні

Вельмишановний пане Макс Альєр!

Минулого тижня у засобах масової інформації було оприлюднено проект Меморандуму між МВФ та Україною, яким передбачено низку умов щодо продовження співпраці Фонду з нашою державою.

Є безсумнівним, що кредитор має право при наданні позики вимагати від позичальника певних кроків економічного та фінансового характеру, виконання яких дозволило б кредитору не тільки отримати свої відсотки за користування позикою, а й забезпечити її своєчасне повернення.

Однак, серед умов і вимог, які передбачені Меморандумом для виконання Україною задля отримання кредиту, поставлено вимогу обов’язкового введення податку на додану вартість на виробництво української книги. Ця інформація шокувала і не тільки тих, хто безпосередньо займається творенням книги в Україні, а й широкі кола творчої, наукової та освітянської інтелігенції.

Така вимога викликала багато запитань, але головними з них є два.

Перше.

З якого часу слово, мова, книга і культура, які є духовною основою будь-якої нації, стали не просто суто фінансово-економічною категорією, а ще й предметом безпосереднього регулювання з боку міжнародних, та ще й фінансових організацій?

При вступі України до Всесвітньої торгової організації, її керівники на прямий запит Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів щодо негативного впливу існуючих податкових преференцій для вітчизняної книги на процедуру прийому нашої держави у ВТО чітко заявили, що такі речі, як питання податкових пільг для національної книги, є винятковою прерогативою самої держави. Подібну позицію займає, наскільки нам відомо, і Європейський Союз.

Причина одна — мова, культура і книга, як одне із найвагоміших культурних надбань нації та як головний засіб виховання особистості громадянина й інструмент розвитку держави, не може бути предметом втручання інших держав і міжнародних організацій.

Друге.

Чи вивчили експерти МВФ, перш ніж вносити подібний пункт в текст Меморандуму, який нинішній стан української видавничої справи, що являє собою ринок української книги та яким чином введення оподаткування позначиться на стані не тільки книги, а й на стані суспільства, на його духовному, моральному, культурному, освітньому та інтелектуальному рівні?

Справа в тому, що український видавничий сектор протягом вісімнадцяти років існування незалежної держави так і не зміг набрати потужності і, наростивши обсяги виробництва, перетворитись на культурну індустрію сучасного зразка, притаманну країнам Західної і Східної Європи чи Росії.

Протягом останніх десяти років здобутки українських книгарів, позбавлених доступу до кредитних та інвестиційних ресурсів, з розваленою системою книгорозповсюдження мають одні з найнижчих в Європі показників — виробляється в межах однієї книги на одного жителя України на рік. Варто зазначити ще й те, що у 2009 році видавнича сфера виявилась у переліку галузей, які найбільше постраждали від кризи, втративши в обсягах виробництва 33 % книжок за назвами і 35 % за тиражами.

Крім того, представникам видавничої справи жодної з країн світу не доводиться вести такої запеклої конкурентної боротьби, як українським видавцям, на власному ринку з готовою імпортованою книгою, яка займає понад 80 % його обігу.

В таких умовах існування податкова пільга для української книги є не стільки засобом фінансового чи економічного розвитку, скільки засобом виживання малотиражної вітчизняної книги у конкурентній боротьбі з багатотиражною імпортованою.

У разі введення оподаткування української книги у її нинішньому стані буде: 

• створено абсолютно протекціоністські умови для подальшого нарощування присутності імпортованої (в основному російської) книги на книжковому ринку України з подальшим його поглинанням нею; 
•  стрімке згортання виробництва власне української книги у найбільш соціально значущих її жанрових нішах — мистецькій, науковій, науково-популярній, підручників та посібників для вищої та загальноосвітньої школи тощо;
• створено додаткові умови для гальмування чи взагалі зупинки процесу розвитку української держави та особистості її громадян, що призведе до консервації України як сировинного придатка технічно і технологічно розвинутих країн, а українців як неосвіченої робочої сили, призначеної для виконання найбільш некваліфікованої роботи в країнах Європи і світу;
• значно зменшено шанси підготовки професійного і в достатній кількості людського ресурсу, потрібного для швидкого та якісного проведення реформування соціальної, економічної та виробничої сфер держави на принципах, методиках та технологіях, що нині застосовуються найпередовішими країнами світу.

Ми вважаємо аксіоматичним твердження, що лише освічена, морально вихована і професійно підготовлена людина є найбільшим капіталом держави, гарантом її успішного просування на шляху цивілізованого розвитку. На жаль, навіть у час інформаційних технологій підготовка такого людського потенціалу без книги неможлива. І оподаткування української книги в її нинішньому стані призведе до значного обмеження її впливу на формування особистості нового українця в усіх його іпостасях, а отже, поставить під загрозу цивілізоване майбутнє України як таке.

Тому від імені видавничої громадськості України, від тих кіл її свідомих громадян, які абсолютно чітко уявляють важкі наслідки такого податкового економічного і фінансового регулювання духовного, культурного та інтелектуального розвитку української нації та держави, просимо вилучити із запропонованого Вами переліку умов подальшого кредитування України вимоги щодо обкладання податком на додану вартість української книги.
Щиро сподіваємось на розуміння цієї ситуації та на позитивний відгук з Вашого боку на наш відкритий лист.

З повагою

президент Української асоціації
видавців та книгорозповсюджувачів
Олександр Афонін