УКР

ENG

Портал української книги
Книжковий ринок України

Загальна інформація
Мовою статистики
Аналітика
Законодавство
Український підручник
Бестселери

Інструменти

Галузева періодика
Інформаційні технології
Маркетингові інструменти
Консультації
Книжкові тендери
Бібліотека (документи)
Корисні ресурси
Видання для фахівців видавничої справи
Поліграфічні послуги
Copyright International Agency: послуги авторам та видавництвам
Програмне забезпечення

Новини та події

Новини книжкового ринку
Форум Видавців 2013
Огляд преси
Прес-релізи компаній
Календар книжкової індустрії
Нові книги
Події
Ініціативи книжкового ринку
УАВК: листування з владою
Літературно-критичний журнал «Київська Русь»

Діловий досвід

Міжнародний досвід

Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів
Колонка експерта
Опитування
Новини
Книжковий магазин "Власна справа"

Український підручник

Загальна інформаціяМовою статистикиАналітика
ЗаконодавствоУкраїнський підручникБестселери

Український підручник: історія затяжної хвороби


Перший спеціальний випуск нашої газети виходить напередодні двох великих щорічних вересневих подій - початку навчального року та Форуму видавців у Львові. А оскільки проблеми видання навчальної літератури для школи протягом останніх років викликають гострі дискусії - ми відкриваємо цим матеріалом серію публікацій на тему шкільного підручника. Навколо цієї теми завжди було багато міфів, тому завдання нашої публікації (як і самої серії) є своєрідна деміфологізація цієї проблеми. Ми проаналізуємо спектр проблем підручника, висвітлимо багато прихованих аспектів, про більшість з яких пересічний громадянин і не здогадується. Почнемо з найпростішого, але такого вочевидь гострого питання: чому протягом останніх п'ятнадцяти років на 1 вересня у школах ніколи немає повного комплекту підручників? І це попри те, що держава повинна стовідсотково забезпечувати ними кожного школяра. Що це - злий намір чиновників, видавців, авторів чи щось інше? А може, проблеми корупції, халатності чи відсутності здорового глузду?

Дослідимо проблему.

За радянських часів підручників у школах не бракувало. Книжки вчасно надходили до магазинів напередодні навчального року, а з 1978 року, в зв'язку з прийняттям рішення про безкоштовне забезпечення підручниками - до шкіл. Із набуттям незалежності постало питання розробки повного комплекту національних підручників. Завдання було дуже складним і грандіозним.

Необхідно зважати на те, що в Україні до 1991 року не існувало власної системи створення підручників, майже всі підручники йшли з «центру», з Москви. Безперечно, були і деякі вітчизняні проекти, але скоріше як виняток, і як правило з «національного» компоненту: української мови, історії України тощо. Постає законне питання: а чи потрібно було створювати заново всі без винятку підручники? Наприклад, нові підручники з таких предметів як математика, фізика, хімія, природознавство, іноземна мова. Адже добре відомо - наука не буває «національною». Чому б не залишити у школі хороші, апробовані підручники: навіщо винаходити своє «колесо»?

Адже школа не тільки навчає, але й виховує. І свідомість дитини можна дуже тонко формувати. Її можна й плюндрувати, викликаючи комплекс меншовартості, коли навіть у задачах з математики йдеться про «потяг, що йде з Москви до Ленінграду», або літак, який летить «з Владивостока до Москви», а твоєї країни навіть як назви немає. І виправити це було неможливо, оскільки всі авторські права на базові підручники належали московському видавництву «Просвещение». Та й час на місці не стоїть, а реформування освіти - процес постійний у будь-якому суспільстві, що прагне розвитку. Необхідно було приводити хімічну номенклатуру до світових стандартів, фізичні теорії - до рівня світової науки, долучатись до комунікативних методів в іноземних мовах, вводити нові предмети тощо.

Перші кроки в побудові системи навчального книговидання в Україні відбувалися на тлі загальної економічної кризи. Економічним чинником перших років незалежності було шалене падіння ВВП (в порівнянні з 80-рр.): 1991 - 11,6%; 1992-13,7%; 1993 - 14,2%; 1994 - 22,9%.

Протягом 90-х і до 2005 рр. загальний бібліотечний фонд в Україні (без урахування шкільних бібліотек) скоротився майже на 100 млн. примірників. Показники випуску книжкової продукції на одного жителя України і сьогодні залишаються найнижчими в Європі. Для порівняння: в Україні за даними на початок 2006 року видано 1,1 книги на одного жителя, в той час коли в Росії цей показник становить 3,2 книги, в Польщі - 9,5, у Німеччині - 12.

Спочатку в українській школі не вистачало підручників, бо запаси радянських підручників не поповнювалися, а українських ще не було, але потім свою трагічну роль зіграла економічна криза, у перманентному стані якої ми живемо постійно. Якщо у 1995 році були виділені великі кошти на закупівлю підручників, то у наступні роки бюджет вже не фінансував програми видання відповідно до реальної потреби. Це спричинило страшенний дефіцит навчальної книги.

На книжкових ринках в ті роки продавали деякі підручники за ціною 60-80 грн. за примірник. І їх купували!

Обмеженість державного фінансування внаслідок економічної кризи призвела до запровадження системи оплати за користування підручниками за рахунок батьківських коштів (в розмірі 20% від вартості підручника).

Умови цих, років були одночасно і складними для українських видавництв - терміни розробки підручників максимально обмежені - і надзвичайно фінансово принадливими, адже рентабельність у цій галузі офіційно складала 45% (відповідно до Указу Президента): половина бюджетних коштів, що виділялись на видання, ставала чистим прибутком видавництва. Це були часи, коли відбулося становлення, насамперед фінансове, багатьох українських видавництв. Саме тоді були закладені підвалини фінансової потужності й лобістських можливостей деяких видавців навчальної літератури.

Фінансовий крах у серпні 1998 року ледь не зруйнував видавничий простір. Наступні роки були відчутно складними у подоланні фінансових негараздів. Протягом 1998-1999 рр. державне фінансування видавничої галузі було просто мізерним, а борги перед видавництвами за надруковані у минулі роки підручники вищими, ніж бюджетне фінансування.

Рівень забезпечення підручниками в цілому різко впав (до 50%) через відсутність коштів для поповнення бібліотечних фондів, а також величезного списання фонду книг, що були надруковані у 1995 році (при максимальному державному фінансуванні). Протягом 1999-2002 рр. було застосовано економічні заходи для вирішення, хоча б частково, проблем фінансування: обмежено рентабельність видавництв до 15%; поставлено умови щодо закупівлі видавництвами недорогих витратних матеріалів; зменшено обсяг коштів на доставку навчальної літератури. За рахунок цього зменшилась середня ціна підручника за державним замовленням з 6,55 грн. до 5,15 грн., а тим самим зекономлено бюджетні кошти й видано більше підручників за бюджетні кошти.

Щорічно за рахунок оплати батьками 20% за користування підручниками до бюджетних коштів надходило 10-15 млн. грн. Ця сума дозволяла додатково друкувати 2-3 млн. примірників підручників. Але за рішенням Конституційного Суду України від 21.11. 2002 р. № 18-рп/2002 для захисту інтересів неповнолітніх і реалізації їхнього права на безоплатну освіту було скасовано нормативні акти щодо встановлення плати за користування підручниками.

Для довідки: для придбання у вільному продажу 2—3 млн. підручників батьки повинні заплатити 30-45 млн. грн. (середня ціна підручника у вільному продажу - 15 грн.). За таку ж кількість «орендованих» підручників батьки сплачували 2,1-3,2 млн. грн., або 1,06 грн. за користування одним підручником протягом року. Економічна «користь» такого рішення цілком очевидна.

Бюджетні видатки, що протягом 1996-2006 рр. передбачалися Законом про бюджет, не відповідали реальним потребам галузі. Навіть якщо підрахувати видатки, необхідні тільки для забезпечення підручниками, і не враховувати навчальних посібників, словників, довідників, хрестоматій та літератури для читання за програмами, коштів закладалося вдвічі менше, ніж потрібно (див. діаграму 1).

 

Якщо врахувати щорічні обсяги списання навчальної літератури, то стає зрозумілим, чому, навіть з урахуванням видань, термін користування якими скінчився, але які присутні в школах, показник забезпеченості не піднімається вище 60-70% від потреби. А це означає, що щорічно принаймні третина школярів не забезпечена підручниками. За нинішніх умов централізованого видання підручників показники забезпеченості зрости не можуть. Перевагою системи є дешевий підручник (5-7 грн.), що досягається масовим замовленням (до 500 тис. примірників однієї назви), на відміну від системи вільного продажу (від 15 грн. до ...!)

Для довідки: щоб забезпечити в масштабах України школярів лише однієї класної паралелі підручниками (без посібників, хрестоматій, словників) необхідно від 60 до 70 млн. грн. при середній вартості підручника 6 грн. Окрім того, щорічно списують непридатні для користування підручники - а це мільйони примірників. У цьому році для покриття мінімальних витрат необхідно було б передбачити в бюджеті тільки для видання обов'язкових підручників для 1-го класу (вони у користуванні 5 років) та 6-го класу (підручники з нової програми) близько 110—120 млн. грн. І ця сума закладена в бюджеті, але не тільки на видання підручників. З цієї суми йдуть видатки на доставку підручників (близько 6 млн.), на видання підручників для вищих та професійно-технічних навчальних закладів, методичної літератури, на конкурс підручників. Отже, для школи залишається значно менша сума, а ще треба поновлювати фонд підручників для старшої школи, де рівень забезпеченості навчальною літературою падає щорічно. От і виходить, що на найнеобхідніший мінімум треба було б закладати принаймні 250 млн. грн. А де їх візьме наша країна, що потерпає від суцільних політичних баталій?

Ще трагічнішою, ніж невідповідність коштів реальним потребам, є проблема невчасного надходження цих коштів. Підручник - продукт складний, і крім авторської та видавничої роботи, включає в себе високотехнологічні проблеми його виробництва, а технологія виробництва підручника займає від трьох до п'яти місяців! От і порахуйте: якщо кошти Кабінет Міністрів починає виділяти переважно у середині другого кварталу (і то не всі, а лише певний відсоток), а в основному вони надходять улітку (крім того, процес доставки до кожної школи займає місяць-півтора) - чи можна встигнути до першого вересня? Чомусь держава вважає, що виділивши, наприклад, 28 серпня всі заплановані бюджетом кошти, то 1-го вересня усі діти будуть забезпечені підручниками.

Отож, проблема - тривіальна: держава не виділяє необхідної кількості коштів, а ті що виділяються, надходять із величезним запізненням. За таких умов у школах ніколи не буде всіх підручників до першого вересня! І цей рік - не виняток, а тільки підтвердження хибного правила. Цілком зрозуміло і те, що в нинішніх економічних умовах держава не спроможна фінансувати освітянські видатки стовідсотково та вчасно, тому все голосніше лунають заклики та з'являються різні проекти щодо передачі коштів на видання до місцевих бюджетів. Окрім того, постійні нарікання на величезну корумпованість централізованої програми видання навчальної літератури (особливо щодо залучення до неї тільки визначених видавців, а це яскраво проявилось у 2006 році: до видання підручників було залучено 20 видавництв, а не 35, як у минулі роки), схиляють все більшу кількість освітян до думки про необхідність докорінних змін у системі. Це справді, як нам здається, найкращий варіант. Тим більше, що сьогодні всі ми вже усвідомили, що багато сфер економіки треба децентралізувати. Проте сама лише децентралізація не вирішить проблем відсутності відповідних коштів, а просто перекладе відповідальність на плечі місцевих бюджетів. Крім того, варто було б вивчити закордонний досвід у вирішенні проблем забезпечення підручниками, тим більше, що досвід переходу Російської федерації на децентралізоване забезпечення підручниками у дев'яностих призвів до жахливих наслідків - протягом перших же років рівень забезпеченості навчальною літературою впав до 15%!

У кожній країні моделі забезпечення підручниками різні, проте, в основному, вони базуються на двох принципах: закупівля за бюджетні кошти та вільний ринок навчальної літератури. До 1977 року в СРСР навчальна література закуповувалася батьками за власні кошти в спеціалізованих магазинах, але це не була система вільного вибору підручників, оскільки діяв жорсткий державний монополізм - один підручник до одного предмету. Моделі сертифікації підручників (у нас це процедура присвоєння грифу), тобто визначення певного рівня відповідності сучасним вимогам і можливості для використання у навчальному процесі, вирішуються в кожній країні також по-різному.

У Франції не існує офіційної процедури сертифікації підручників. Офіційними документами є навчальні програми та коментарі до них. Саме вони і є офіційним документом, на підставі якого розробляються підручники. Видавці діють на вільному конкурентному ринку. Рекомендованих списків підручників не існує. Закупівля літератури здійснюється навчальними закладами за рахунок бюджетних коштів. Проте, як засвідчує статистика, повного забезпечення підручниками за рахунок держави не відбувається - лише 50-60%. Решту закуповують за кошти батьків.

Підручники видаються на 4 роки або функціонують до впровадження нових навчальних програм.

На відміну від цієї системи, Німеччина демонструє централізовані принципи. Всі підручники повинні пройти обов'язкову процедуру схвалення до використання Міністерством освіти і культури. Цей список регулярно публікується. Учні забезпечуються підручниками безкоштовно, як і іншими навчальними матеріалами, проте батьки можуть і закупити підручники. У різних землях можуть функціонувати різні підручники, наприклад, з історії.

В Австрії затверджуються списки схвалених підручників до кожного предмету. Проте це не розглядається як заборона до використання в навчальному процесі іншої літератури. Підручники обираються на вчительських конференціях. Всі австрійські навчальні заклади мають певну фінансову незалежність; закупівля підручників здійснюється за рахунок бюджетів земель і муніципалітетів.

У Фінляндії практично відсутня приватна освіта. Уряд централізовано сплачує 25-70% капітальних видатків та до 60% оперативних, інше сплачується за рахунок муніципалітетів. Учні молодшої школи безкоштовно користуються навчальними матеріалами, основної, як правило, сплачують кошти за них.

У Португалії - аналогічна ситуація. Учні молодшої школи безкоштовно забезпечуються підручниками, а для подальшої ланки освіти підручники, в основному, закуповуються за кошти батьків.

У Великобританії існує чітка система контролю за якістю навчальної літератури. Департамент освіти (DFE) визначає всі аспекти освіти в Англії, Уельський офіс (WO) - аналогічна інституція. Тобто існує жорстка централізована система управління освітніми проблемами. Вчителі самостійно обирають методику та необхідні їм навчальні матеріали. Кожна державна школа має відведений їй державою бюджет, який витрачається і на закупівлю підручників.

В Ісландії державна обов'язкова освіта до 16 років включає і забезпечення необхідними підручниками та навчальними матеріалами. Така ж система і в Норвегії. Уряд із центрального бюджету шляхом трансферів забезпечує бюджети шкіл.

У Голландії Міністерство освіти не надає список рекомендованих підручників, вчителі вільні в їх виборі.

У Греції існує спеціальна установа (OEDV), яка відповідає за видання навчальної літератури та її дистрибуцію.

В Іспанії для закупівлі підручників використовуються в основному, кошти батьків, іноді місцевих бюджетів. Майже така система існує і в Польщі.

Місцева влада Італії виділяє кошти на закупівлю підручників, які обирає рада вчителів навчального закладу. Списки рекомендованих книг відсутні.

У Росії система навчального книговидання щодо сертифікації підручників подібна до української, але фінансування здійснюється за рахунок регіональних бюджетів. Проте перехід від моделі центрального бюджетного фінансування до коштів місцевих бюджетів спричинило падіння рівня забезпеченості підручниками до 15-25%, крім забезпеченості двох міст - Москви та Санкт-Петербурга (100%).

Отже, при обранні моделі фінансового забезпечення видання підручників слід враховувати, що в більшості країн Європи фінансування здійснюється за рахунок бюджетних коштів (в основному місцевих бюджетів), і лише частково - за кошти батьків. Вибір підручників здійснюють ради вчителів навчального закладу, хоча у багатьох країнах спеціально уповноважені  органи освіти здійснюють відбір і складають загальнонаціональні списки рекомендованих підручників.

Отже, в багатьох країнах користувачі - вчителі та учні - обирають базові підручники з рекомендованих списків. Це пояснюється бюджетними обмеженнями, проте дуже часто рада школи разом із батьками приймає рішення закупівлі додаткових альтернативних підручників.
У країнах, що розвиваються, дуже часто фінансування освітніх програм взагалі, і підручників зокрема, проводиться в рамках міжнародних тендерів Світового банку.

Як відомо, ця процедура має на меті вибір кращих пропозицій співвідношення ціни та якості. В Україні з 2006 року працює програма Світового банку, проте чіткі моделі відбору та видання навчальної літератури в ній не прописані.

Р.S. Нам дуже цікава думка освітян щодо шляхів вирішення проблеми забезпечення підручниками. Цим матеріалом ми відкриваємо дискусію і просимо вас надсилати свої пропозиції на нашу редакційну адресу.

Р.Р.S. У наших наступних матеріалах ми обговорюватиме проблеми якості українського підручника та процедури відбору підручників до державного замовлення. Чому на конкурсах підручників перемагають не найкращі видання? Що це - вади системи, корупція чи щось інше? Читайте у наступному номері. Далі буде...



Аналітична група ІА «Наш Час»

НазадДо верху
  Колонка експерта  

Українська книга стрімко летить у безвість наче славнозвісний потяг Хюндай

Нещодавно в одній з інформагенцій столиці відбулась прес-конференція, на якій провідні оператори вітчизняного книжного ринку разом з новим керівництвом Комітету культури та духовності України шукали рецепт виживання української книги, яка сьогодні знаходиться в стані агонії...




MATRA PROGRAMME,
NETHERLANDS MINISTRY
OF FOREIGN AFFAIRS
Технологічна підтримка Activemedia