УКР

ENG

Портал української книги

Реклама
Книжковий ринок України

Загальна інформація
Мовою статистики
Аналітика
Законодавство
Український підручник
Бестселери

Інструменти

Галузева періодика
Інформаційні технології
Маркетингові інструменти
Консультації
Книжкові тендери
Бібліотека (документи)
Корисні ресурси
Видання для фахівців видавничої справи
Поліграфічні послуги
Copyright International Agency: послуги авторам та видавництвам
Програмне забезпечення

Новини та події

Новини книжкового ринку
Форум Видавців 2013
Огляд преси
Прес-релізи компаній
Календар книжкової індустрії
Нові книги
Події
Ініціативи книжкового ринку
УАВК: листування з владою
Літературно-критичний журнал «Київська Русь»

Діловий досвід

Міжнародний досвід

Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів
Колонка експерта
Опитування
Новини
Книжковий магазин "Власна справа"

  Опитування  
Книгам якою мовою Ви віддаєте перевагу?







  Пiдписатися  


bigmir)net TOP 100
Rambler's Top100

Український підручник

Загальна інформаціяМовою статистикиАналітика
ЗаконодавствоУкраїнський підручникБестселери

Проблеми освіти в сучасному світі і філософія


Цілком зрозуміло, що той інформаційний світ, у якому ми багато в чому зненацька для себе опинилися, буде вносити свої корективи в шкільну освіту. Тому задача школи - готувати людину, враховуючи модель не того, що було, а того, що можливо. Адже сьогоднішні діти - це завтрашні дорослі, котрі будуть жити вже в зовсім іншому світі. Таким чином, перший загальний висновок: школа повинна об'єднати елементи консерватизму, засновані на традиціях нашої освіти і менталітету, з тими змінами, що з'являються з розвитком сьогоднішньої культури.

Про школу

Величезний недолік сьогоднішньої школи в тому, що вона намагається копіювати систему вищої освіти. Однак апріорі зрозуміло, що школа не повинна бути варіантом репетиторства і що учень повинен у ній одержувати більш широкі знання, ніж потрібні для вступу. Взаємини школи і внз - це, звичайно, особлива проблема, і вона існує в багатьох європейських країнах. Вирішити її можна, якщо між школою і внз ввести деяку третю освітню ланку, що допоможе школяреві спеціалізуватися в обраному ним напрямку - технічному, природничо-науковому чи гуманітарному. У Європі така ланка вже давно існує - у Німеччині, наприклад, це гімназія, у Франції - ліцей. У Німеччині до внз іде тільки випускник гімназії, а ним стає аж ніяк не кожен.
Гадаю, шкільну освіту можна було б представити як послідовне проходження трьох основних етапів.

Початковий етап: школа свободи самовираження. Цей етап необхідний, щоб одразу не відбити в учня бажання вчитися. Тут велика роль повинна приділятися ігровим компонентам освіти, аудіовізуальним засобам. Тут дитину вчать вільному спілкуванню і самовираженню.

Основний етап - школа необхідності. Не можна перейти в доросле життя, граючи. У житті часто треба робити те, що не дуже хочеться і не дуже подобається, але необхідно. І цьому також треба вчити. Це період освоєння складних дисциплін, які ведуть до початкової диференціації інтересів особистості. Тут дуже небезпечно обрати невірний шлях, тому що, помилившись в основах, важко виправити наслідки.

І нарешті, просунутий етап - школа вільної творчості. Період синтезу знань природничих і гуманітарних. На цьому етапі виробляються основи гармонічного світогляду.

На всіх рівнях шкільної освіти необхідна наявність гуманітарноих компонентів. Суть її не в засвоєнні готового знання, почерпнутого з гуманітарних наук, а у формуванні особливого світорозуміння. Перефразуючи стародавніх греків, проста сукупність знань розуму не навчає - необхідна зміна свідомості. Зрозуміло, гуманітарні дисципліни, досліджувані в школі, повинні давати і позитивні знання, але в цьому змісті вони не відрізняються принципово від дисциплін природничо-наукового циклу, і не в цьому їхнє головне завдання.

Якщо спробувати стисло сформулювати, у чому специфіка гуманітарного ставлення до світу, то в такій якості виступає поняття «людина». А оскільки людина не є ізольованою істотою, то йдеться про сукупність людей, тобто соціальні групи, про суспільство в цілому. Тому головна мета освіти - навчити людей спілкуватися і спільно виконувати загальні для них завдання на основі отриманих знань. Я б зробив тут висновок, що, можливо, шокує учителя фізики чи математики: без гуманітарної компоненти величезний масив природничо-наукових знань виявляється зайвим.

Сполучення гуманітарноих компонентів з природними дисциплінами полягає насамперед у розумінні того, що природничі науки - елементи загальнолюдської культури. Саме усвідомлення останнього, як мені здається, дозволить школяреві більш зацікавлено ставитися до тієї чи іншої шкільної дисципліни. А оскільки джерелом гуманітарної інформації є текст, то школа повинна насамперед формувати навички користування текстом. Для цього необхідна якісна мовна підготовка в галузі як рідної, так і іноземної мови. (Якби школа реально взяла на себе навчання мові, то не треба було б, як це відбувається тепер, витрачати величезний час на її засвоєння у внз.)

Гуманітарна компонента шкільної освіти - це насамперед вивчення мови (звичайно, разом з літературою, у тому числі й на інших мовах). Знання мов - це й основа діалогу культур, і можливість глибшого розуміння власної культури.

Але тільки на філологічній культурі, тобто на оволодінні мовою (у широкому значенні), гуманітарну компоненту освіти грунтувати неможливо. Необхідна ще й філософія. Однак у школі її не слід вивчати як деяку окрему дисципліну в її університетському варіанті. Її призначення в школі в тому, щоб забезпечити розвиток синтетичної культури мислення. Звичайно, йдеться не про викладання школярам систематичного курсу філософії в стислому вигляді. У принципі, досить узяти будь-яку частину філософії, щоб прищепити навички синтетичного філософського мислення. Якщо в школі краще дається етика, то нічого іншого й не треба, через етику можна дати все. Узагальнюючі підручники філософії в школі навіть зашкодять. Краще замінити їх словниками, хрестоматіями. Можливо, цей предмет у школі варто називати навіть не власне «філософією», а, наприклад, «основами світорозуміння», суть від цього не міняється - філософія повинна прийти в школу.

Про викладання філософії

Ми зараз залишилися, напевно, єдиною країною, у якій філософія у внз викладається як обов'язкова дисципліна. Як і слід було очікувати, з цього часто роблять висновок, котрий, здавалося б, напрошується сам собою: що від філософії у внз узагалі давно настав час відмовитися. Але ламати - не будувати. Чи не корисніше було б досліджувати ті можливості, що дає нам традиція обов'язкового викладання філософії?

Одна з типових помилок - не розрізнення рівнів філософської освіти. Студенту будь-якого внз за рік намагаються дати той же матеріал, що і на філософському факультеті університету, тільки в стислому виді. Це - шлях кардинально невірний і шкідливий. Нічого, крім відрази до філософії, в студента і не може виникнути. Але ж ще Кант ввів розрізнення двох рівнів філософії, що виконують різні завдання.

Перший він позначив як школярська філософія, знайомитися з якою слід на ранніх стадіях навчання, у школах, гімназіях і ліцеях, інакше кажучи, у рамках середньої шкільної освіти. Якщо школярська філософія реалізується у відповідних їй межах, у характеристиці її як школярської немає нічого, що применшує її необхідність.

Якщо порівняти західну і нашу системи освіти, легко можна помітити: на внз в нашій країні перенесено частину турбот, котрі на Заході традиційно вирішуються в рамках шкільної гімназичної освіти, там людина закінчує школу в 20-21 рік. Усім відомо, що нам доводиться давати студенту в внз те, що він недоотримав у школі. Через це навчальні плани внз перевантажені, велика частина часу витрачається на загальноосвітні дисципліни, вивчення мови. А на Заході все це вивчається в школі. Тоді зрозуміло, чому в західних внз курс основ філософії не є обов'язковим (як, до речі, й іноземна мова - її вивчення на Заході є предметом особистого вибору студента, внз лише надає йому можливості для удосконалення).

Філософія - найважливіший загальноосвітній предмет, і ніде у світі це не піддається сумніву. У цьому сенсі курс основ філософії передбачає формування загальних уявлень про філософію і її історію. Це те, що повинна знати кожна культурна людина. Самі по собі ці знання вчать людей не філософії як такій, а лише тому, що розуміли під філософією інші люди. Таким чином людина філософствувати не навчиться, але позитивне знання про неї вона одержати може. Викладання філософії на цьому рівні не повинно бути систематичним, копіювати університетську філософію, але ж це і нездійсненно. Нема чого соромитися, щоб на цьому рівні філософія викладалася як популярна історія.

Однак, повертаючись до Канта, існує філософія як особлива наука про останні цілі людського розуму, що виявляє значення для людини всіх інших видів знання. Тут вона виступає як філософська мудрість. Філософ, що прагне такої мудрості, повинен осягати, наскільки знання може сприяти досягненню вищих цілей людини і людства.

Кант формулює основні запитання, на які повинна відповідати філософія: Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я можу сподіватися? Що таке людина?

Це - вищий рівень філософії, що повинен викладатися на філософських факультетах університетів. Тут, відповідаючи на запитання про межі нашого знання, стає можливим опанування метафізичної проблематики, заснованої на вирішенні онтологічних і гносеологічних проблем. Відповідь на запитання «Що я повинен робити?» виявляє етичну сферу. Задається проблема існування абсолютних критеріїв моральності. При відповіді на запитання про те, на що людина може сподіватися, досліджується феномен віри як однієї з фундаментальних передумов людського існування. І все це в цілому дає нам можливість відповісти на запитання про те, що таке людина, яке її місце і призначення у світі.

Але між школярським і вищим рівнем навчання філософії знаходиться ще один рівень - загально-університетський, котрий повинен бути характерним для нефілософських факультетів університетів. Він набагато об'ємніший і глибший рівня школярського (вузівського) і спеціалізований за профілем відповідних факультетів, демонструючи зв'язок філософії з фундаментальними науками.

Про «кризу культури» і місце філософії у сучасному світі

Ще одна проблема, про яку варто сказати особливо, - це проблема зміни культурного простору в сучасному суспільстві, що, звичайно, впливає і на філософію.

Сучасні процеси інформатизації суспільства призводять не тільки до видимої зміни особистісної комунікації, а й до структурних змін у всій культурі. Це знову змушує ряд дослідників говорити про кризу культури чи навіть її загибель.

Гадаю, варто було б говорити про кризу не культури взагалі, а локальної, чи класичної культури. Стрижнем цієї культури була насамперед позитивна оцінка науково-технічного прогресу. У центрі цієї культури стояв Розум, і класичною філософською формулою, що її виражає, була тріада «Розум - Логіка - Освіта». Наука звільнялася від етичного виміру, але при цьому на неї ж покладалися надії з упорядкування світу. До речі, організаційною формою локальної культури виступав саме університет. Цю функцію він виконує і нині, залишаючись сполучною ланкою між класичною і сучасною культурою, забезпечуючи наступність між ними. І руйнування цього стрижня обтяжено втратою культурної пам'яті.

Традиційні локальні культури відрізнялися відносною стабільністю. У кожній з них існували адаптаційні механізми, що дозволяли індивіду досить безболісно пристосовуватися до інновацій. Такого роду зміни в локальних культурах, як правило, виходили за рамки індивідуального життя, тому для окремої людини були непомітними. Кожна з культур виробляла «імунітет» до іншокультурних впливів.

Дві культури співвідносилися як два мовних утворення, і діалог між ними розігрувався в особливому локалізованому просторі, у якому зона значеннєвого перетинання була відносно мала, а зона непересічного - величезна. Діалог припускає пізнання зони розбіжності, в результаті чого обидві культури, що беруть участь у діалозі, збагачуються новими змістами. (Звідси роль знання іноземної мови як фактора пізнання своєї власної культури через іншу.)

Інформатизація суспільства різко змінює описану ситуацію, руйнуючи - як самі принципи, на яких будуються локальні культури, так і механізми взаємодії між ними. На тлі різкого розширення можливості спілкування між культурами і їх представниками змінюються якісні характеристики цього спілкування. Інтеграція збільшується, але на базі не розходження культур, а їхньої подібності. А подібність завжди пов'язана з нівелюванням культур, що призводить до їхнього значеннєвого збідніння. При всій зовнішній розмаїтості виникає царство мертвої тотожності. Тож те, що часто називають «кризою культури», є насправді ситуація різкої зміни комунікаційного простору, у якому границі між культурами стають усе більш хиткими.

Відповідно, у загальносвітовому спілкуванні починає переважати мова, що найбільшою мірою здатна поширитися в силу політичних, науково-технічних й інших умов. Безперечно, це пов'язано з масою зручностей, але діалог між культурами позбавляється тоді всякого змісту. Виникає небезпека, що в новому комунікаційному просторі візьмуть гору стереотипи - загальнодоступні, найпростіші компоненти культури. У цій ситуації наука також виступає в якості наймогутнішого інтегративного фактора. Завдяки новітнім засобам аудіовізуального впливу значно звужується зона неоднакового в культурах. Або вони підкоряються деякій штучній суперкультурі (наприклад, комп'ютерній культурі з фактично єдиною мовою), або менш розвинуті (у технічному плані) культури розчиняються в більш розвинутій. Так, тепер зрозуміти будь-яку людину в будь-якій точці Землі стає все простіше, але на рівні збігу чи навіть тотожності змістів.

До збагнення нових змістів це спілкування не призводить. Це спілкування зі своїм двійником у дзеркалі.

Але про «кризу культури» можна говорити й в іншому смислі: з одного боку, відбувається різке збільшення утворень, що претендують на статус культурних, а з іншого - їх адаптація до старих систем цінностей протікає у більш стиснуті часові рамки. Нарешті, під «кризою культури» можна розуміти порушення традиційного балансу між високою і низовою культурами. «Низова», масова культура починає домінувати, у якомусь значенні витісняючи «високу».

Аналогічні процеси відбуваються й у філософії, що реалізується в концепціях деконструктивізму і постмодернізму. Вони виявилися адекватні сучасному стану культури і являють типовий приклад альтернативних класичній культурі освіт. Постмодернізм у широкому розумінні - це філософія, що адаптована до реалій зовсім нової комунікативної ситуації. Це герой і жертва одночасно.

Постмодернізм претендує на «розкручування» у масах, тому що був, та й, значною мірою, залишається неконкурентним в академічному середовищі. Щоб не розчинитися в низці інших філософських концепцій, він постійно апелює до маси, повсякденної свідомості. На що, до речі, одержує абсолютно адекватну відповідь.

Філософії постмодернізму надзвичайно «пощастило»: нова комунікативна система - Інтернет - виявляється втіленням багатьох його положень. Так, «смерть автора» цілком реалізована в гіпертексті, у якому можливо нескінченне число авторів, у тому числі й анонімних. Чи взяти такий постулат постмодернізму, як «нескінченність інтерпретації». Якщо в класичному тексті сюжет задано раз і назавжди самим автором і саме автор вибирає такий розвиток подій, що Анна Кареніна опиняється на залізничній колії, то в гіпертексті можна розвивати зовсім іншу сюжетну лінію чи навіть кілька таких сюжетних ліній.

Зараз людина, як правило, не читає «товсті» тексти, вона не має на це часу, тому що він заповнений фрагментами культурних новотворів. Тому цілком зрозумілий феномен «мильних опер», котрі переглядає абсолютна більшість сучасних людей, причому серед них багато тих, хто анітрохи не помиляється щодо художньої цінності подібних творів. У людини немає можливості тримати в голові деяку ідейну конструкцію (як це було в класиці), що розгортається за допомогою фабули. їй простіше заглянути в телевізор, як у чуже вікно, зафіксувавши невідкладний момент подій, не обтяжуючи себе питаннями про сутність подій, що відбуваються. Спостереження замість міркування - от одна з установок сучасної культури. Така фрагментарна, «кліпова» свідомість, мабуть, найбільшою мірою виражає її сутність.

Таким чином, у сьогоднішній соціокультурній ситуації знов і знов виникає проблема сутності й змісту філософії. Про неї говорять то з пієтетом, то зневажливо. Інші готові взагалі заборонити філософію через її, як їм здається, абсолютну нікчемність. Однак час проходить, а філософія залишається. Як писав Хайдегер, метафізика - це не просто деякий «окремий погляд».

Філософствування притаманне самій природі людини. Ніяка наука не в змозі відповісти на запитання, що таке людина, що таке природа. І сьогодні, у рамках новоявленого на наших очах значеннєвого простору глобальної комунікації, що різко змінює всю систему культури, лише філософськи розсудлива людина зможе оцінити дані процеси, виявивши їх негативні й позитивні аспекти і використати своє розуміння не як носову хустку для витирання сліз з приводу загибелі культури, а як стимул для побудови нових моделей пояснення, стимул для дій, спрямованих на збереження і розвиток культури.



За матеріалами www.strana-oz.ru
http://www.strana-oz.ru

НазадДо верху
 SHOP.VlasnaSprava.info 

Інтернет-магазин ділової книги "ВЛАСНА СПРАВА" рекомендує:


  Колонка експерта  

Українська книга стрімко летить у безвість наче славнозвісний потяг Хюндай

Нещодавно в одній з інформагенцій столиці відбулась прес-конференція, на якій провідні оператори вітчизняного книжного ринку разом з новим керівництвом Комітету культури та духовності України шукали рецепт виживання української книги, яка сьогодні знаходиться в стані агонії...




MATRA PROGRAMME,
NETHERLANDS MINISTRY
OF FOREIGN AFFAIRS
Технологічна підтримка Activemedia
Rambler's Top100