Українські книжкові реалії 2010-го

Аналіз «стану здоров’я» української книги, за винятком статистики друку, що ведеться Державною науковою установою «Книжкова палата України імені Івана Федорова», у 2010 році, як і в попередні роки, був справою лише Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів.

Минулий рік взагалі ознаменований фактичною втратою навіть залишків уваги з боку владних інституцій до української книги як такої та до книговидавничого процесу як до системної дії і сфери життєдіяльності держави, продукт виробництва якої забезпечує підтримку високого морального, культурного, освітнього та інтелектуального рівня нації, гарантує успішність просування країни на шляху цивілізаційного розвитку.

Окремі фрагментарні дії з боку органів центральної влади, які все ж таки мали місце, носили незакінчений характер і відповідним чином не могли позитивно, а тим більше кардинально, вплинути на стан видавничої галузі та її суб’єктів.

Маються на увазі такі дії:

• спроба створення єдиної національної програми популяризації книги та читання, що так і не була завершена;
• провалена, патронована Держкомтелерадіо України, програма «Українська книга — 2010»;
• намагання ще раз нав’язати видавцям, як панацею боротьби з контрафактом, законопроект про голографічне маркування видавничої продукції. Це з одного боку. З іншого — кілька спроб окремих високопосадовців на виконання умов МВФ ліквідувати податкові пільги для суб’єктів видавничої справи, не включивши їх до Податкового кодексу України, намагання Державної адміністрації з цінової політики і цінового регулювання винести авторський гонорар «за рамки» розрахунку витрат на видання тощо.

Усе це є дуже переконливим свідченням повної відсутності у представників владної верхівки розуміння винятковості функціональної ролі книги в підготовці кадрового ресурсу, в суспільних, виробничих та економічних відносинах, її реального впливу на стан розвитку України як держави та українського народу як нації. Фрагментарність і різноспрямованість, аж до протилежного, векторів дій влади щодо української книги є результатом невизначеності як стратегії розвитку самої держави, її економіки, політичної та соціальної сфер, так і національної книги як унікального гаранта позитивного процесу цього розвитку. Адже, як свідчить історія людства, особливо останніх півтора тисячоліття, держава і книга — це сіамські близнюки, розвиток і занепад яких є абсолютно взаємозалежними. Ілюзія розвитку держави може бути створена і підтримана популістськими виступами політиків, але впродовж дуже нетривалого часу. Реальний же розвиток будь-якої з країн можливий лише за умови чіткого визначення стратегічної мети держави і цілеспрямованої підготовки її громадян до осмисленої реалізації завдань, необхідних для досягнення цієї мети за рахунок методик, технологій, процесів, загалом знань, які дає людині лише книга. Ще жодна держава світу не досягала цивілізаційних і економічних висот без освіти та професійної підготовки широких верств населення, його наукового та інтелектуального розвитку. Не вдасться це зробити й Україні. Адже відомо, що від неодноразового повторення слова «халва» солодко ще не було нікому. Нинішній же «реформаційний свербіж» української влади, реалізувати який намагаються без книги, нагадує саме розмови про «халву».

За статистичними даними Книжкової палати України, у 2010 році в країні було видано загалом 22 557 назв книг загальним тиражем 45 млн 58 тис. 300 примірників. Це, відповідно, майже на відсоток більше за назвами та на 7,1 відсотка менше за тиражами, ніж у попередньому, 2009 році.

Щодо видання літератури за мовною ознакою, зокрема українською і російською мовами, то показники дещо різняться. Так, україномовні видання у 2010 році, порівняно з 2009 роком, зросли за назвами на 0,4 відсотка і знизилися за тиражами на 10,3 відсотка, а російськомовні зменшилися за назвами на 3,1 відсотка, а за тиражами — на 3,5.

Якщо орієнтуватися лише на статистику друку, то робити будь-які висновки досить складно. В одному випадку спостерігається хоч невеличке, трохи більше 50 одиниць, зростання кількості видань за назвами. В іншому — зменшення сумарних тиражів на 3,5 млн примірників. І це порівняно з не найкращим у житті української книги 2009, кризовим роком. Єдине, про що абсолютно точно не варто говорити сьогодні — це стверджувати, що видавнича галузь України подолала кризу й потужно «рвонула» вгору. Уперше після 2003 року кількість виданих на одного мешканця країни книг знову вимірюється в десятих частках.

Який же економічний стан вітчизняного книжкового ринку в баченні Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів? 

Оборот підприємств у грошовому еквіваленті 

Якщо абстрагуватися від статистики друку як такої, а ґрунтуватися в оцінці ситуації на показниках грошового обороту, то стан видавничої галузі можна було б назвати майже втішним. Так, за даними опитування, якщо у 2009 році, порівняно з 2008, 65,6 відсотка видавців відзначили падіння грошового обороту в середньому на 19,3 відсотка, то за 2010 рік 74,1 відсотка видавців зафіксували зростання річного обороту, порівняно з 2009, у середньому на 27,1 відсотка. І лише 25,9 відсотка респондентів заявили про зменшення річного обороту в середньому на 20,61 відсотка. Оцінюючи випуск представлених на ринку видань за жанрами, варто зазначити, що зростання від 4,7 до 11 відсотків констатують ті з них, які випускають перекладні видання, окремі різновиди художньої літератури.

А от у деяких її видах зафіксоване падіння обороту (від 2 до 5 відсотків). Набагато тривожніша ситуація з випуском довідкової літератури (словників, енциклопедій тощо) — він знизився від 41 до 64 відсотків.

Однак ці, на перший погляд, майже втішні показники не є переконливим свідченням «одужання» галузі, а лише наслідком зміни багатьма видавцями своєї виробничої політики в умовах загострення фінансової та економічної кризи. Але про це трохи пізніше.

Обсяги постачання книжкової продукції видавцями у книжкову торгівлю

Цей показник в опитувальних листах, заповнених видавцями, на тлі попереднього року, вже не дуже тішить око, оскільки зростання обороту в коштах не підтверджується адекватним збільшенням обсягів відвантаженої у торгівлю книжкової продукції. Якщо зростання обороту зафіксували 74,1 відсотка видавців, то зростання обсягів відвантаження — лише 46,4, що майже на 30 відсотків менше. Збільшення обсягів відвантаження відзначене видавцями, що спеціалізуються на випуску розвивальної, довідкової, художньої літератури для дітей та юнацтва, а також прикладної і науково-популярної (за окремими темами). Середній рівень зростання становить 31,2 відсотка. Мінімальне зростання (на 5 відсотків) характерне саме для науково-популярної та прикладної літератури, а максимальне — від 50 до 72 відсотків — для видань дитячої тематики.

Одночасно 53,6 відсотка видавців засвідчили подальше, порівняно з 2009 роком, падіння обсягів відвантаження власної продукції у торговельні підприємства в середньому на 24,1 відсотка. Мінімальне зменшення на 2—4 відсотки стосується художньої літератури, зокрема сучасної української та допоміжної навчальної для загальноосвітніх шкіл з окремих дисциплін.

Максимальне зменшення (від 15 до 61 відсотка) зафіксоване видавцями наукової, краєзнавчої та історичної літератури, а також довідників, словників, підручників для ВНЗ та соціально-економічних видань.

Співставлення показників динаміки змін щодо обороту коштів та обсягів відвантаженої видавцями продукції дає підстави зробити висновок, що видавці, вишукуючи нові жанрові ніші й теми для власних видань, змушені робити мінімально допустимі тиражі, через що собівартість одного примірника «зашкалює». Тобто зростання обороту коштів дає видавцям змогу здебільшого лише покрити видатки з підготовки до друку та друкування власних видань, однак аж ніяк не є засобом накопичення вільних коштів від їх продажу — для активного розвитку бізнесу.

Динаміка змін кількості видань за назвами

Аналізуючи динаміку змін щодо кількості нових видань, можна зробити певні висновки, а саме:

• з точки зору кількості видань, незалежно від їх жанрів, у 2010 році вдалося утримати й навіть на один відсоток збільшити їх;
• зростання кількості видань за цільовим призначенням відбулося за рахунок нормативних, виробничо-практичних, офіційних, наукових і релігійних видань, а також видань для організації дозвілля. З тих видавців, які надали інформацію, відзначили зростання кількості видань за назвами 55,5 відсотка. Середній відсоток збільшення становить 23,3, мінімальний — 10, а максимальний — 45.

Паралельно було зафіксоване суттєве зменшення за назвами навчальних, зокрема методичних видань, у першу чергу, для ВНЗ, видань для дітей та юнацтва, довідкових, літературно-художніх, зокрема сучасної української літератури. Сумарно зменшення виходу книг за назвами відзначили 37 відсотків видавців; середній відсоток падіння кількості видань за назвами — 25,5; мінімальний відсоток падіння — 5,3, а максимальний — 43.

Про те, що кількість нових видань за назвами у 2010 році залишається на рівні 2009 року, повідомили 7,5 відсотка видавців.

Не може не турбувати й той факт, що зменшення кількості видань за назвами у жанрах технічної, навчальної (зокрема методичної) та юнацької літератури заповнюється за рахунок офіційних видань, літератури релігійного змісту, видань нормативного характеру. Неадекватність такої заміни більш ніж очевидна, оскільки кількість книг, що розвивають розумові здібності й творчий потенціал українців, особливо молоді, поступово зменшується з року в рік, витісняючись виданнями сурогатного типу чи літературою сумнівного ґатунку.

Динаміка змін за середніми тиражами видань

Серед усіх статистичних даних щодо стану українського книговидання показники, які характеризують середню кількість тиражів видань, є найтривожнішими та свідчать про подальшу віртуалізацію української книги, зокрема в таких важливих жанрових нішах, як наукова, технічна, а також навчальна література, в першу чергу, для вищих навчальних закладів.

Віртуалізація в цьому контексті абсолютно не означає, що ця література з традиційного паперового носія «перебралася» на електронний і стала доступною через мережу Інтернет. Навпаки, книга, видана тиражем усього в кілька сотень примірників, фактично є недоступною (тобто віртуальною) для того споживача, який її вкрай потребує. Що ж стосується випуску електронних видань, то, розуміючи, що в умовах України годі розраховувати на захист свого видання в мережі Інтернет, видавці не ризикують працювати з продавцями електронної книги, а власних коштів для її випуску пристойним тиражем та на організацію рекламної кампанії з просування свого видання їм бракує.

Сьогодні середній тираж літературно-художніх видань становить 1800 примірників, видань з технічної тематики — 1300, наукових видань — 400, підручників для вищої школи — 300—400 примірників тощо.

На тлі чисельності населення України, яке поки що ще нараховує понад 45 млн осіб, ці тиражі навіть не смішні... Тому питання про вплив української «високої» книги на мораль, культуру, розум українців викликає тривогу.

Загалом упродовж 2010 року відбулося зменшення сумарних тиражів, порівняно з 2009 роком: навчально-методичної літератури — на 1 млн 250 тис. примірників, літературно-художніх видань — на 315 тис., видань для дітей та юнацтва — на 720 тис., довідкових видань — на 700 тис. примірників. Зменшення виходу у світ такої необхідної для нормального розвитку українського суспільства та економіки держави літератури становить 6 млн 185 тис. примірників. Із цих трохи більше 6 статистичних мільйонів примірників соціально значущої літератури було «компенсовано» релігійною літературою 1 млн 890 тис. примірників, офіційними та громадсько-політичними виданнями — 400 тис. примірників, іншою літературою явно не найактуальнішого значення.

Найнеприємнішим є те, що найпотрібніша для розбудови держави українська література, з огляду на кількість її тиражів, не може бути доступною споживачам ані через книжкову торгівлю у зв’язку з обмеженою купівельною спроможністю населення, ані через наукові або публічні бібліотеки, які недостатньо фінансуються державою вже кілька років поспіль.

Динаміка змін у розрахунках книжкової торгівлі з видавцями 

Згідно з даними, отриманими від видавців під час анкетування, 57 відсотків із них фіксують покращення, порівняно з 2009 роком, розрахунків книжкової торгівлі за поставлену продукцію в середньому на 20,1 відсотка. Активніше торік книготорговці розраховувалися за дитячу, прикладну, літературу з питань культури (розрахунки зросли на 44—50 відсотків). Дещо гірше розрахунки здійснювалися за правову, загальноосвітню, навчальну, картографічну, художню літературу (4—10 відсотків).

А от 37 відсотків видавців повідомили про значне погіршення, порівняно з 2009 роком, розрахунків з ними. У середньому цей показник становить 25,7 відсотка. Найгірше торгівля з видавцями розраховувалась за краєзнавчу, довідкову, історичну літературу (погіршення на 59 відсотків). Дещо менше, але теж не краще, велися розрахунки за сучасну українську літературу, підручники для ВНЗ, окремі види допоміжної літератури для загальноосвітніх закладів (зниження на 6—10 відсотків).

Загалом більшість книготорговельних підприємств розраховувались нерегулярно та не в повному обсязі, що постійно викликало й викликає нарікання видавців.

Слід зазначити, що протягом останніх трьох років спостерігається стійка тенденція до скорочення попиту на словники, довідкову та енциклопедичну літературу. Однією з головних причин цього явища є збільшення кількості користувачів мережі Інтернет, де розмаїття всілякого інформаційного ресурсу з довідникових та енциклопедичних питань, безперечно, перевищує за обсягами традиційні книжкові видання. Нині пересічному споживачеві вже легше відшукати потрібну інформацію через пошукову систему в мережі Інтернет, ніж в товстезній книзі, яку ще треба, на відміну від Інтернету, придбати в книгарні за досить немалі гроші з власної кишені. Недоліком є те, що Інтернет-інформація подана не завжди коректно й має чітко визначене авторство, тоді як класичний довідник чи словник є носієм інформації, перевіреної десятиріччями. Скоріше за все, це приведе до того, що в найближчі 3—4 роки користувачами традиційних довідників і словників в основному залишаться професіонали друкованого слова. Тобто вже сьогодні видавцям подібної літератури треба замислитися над поступовою зміною спеціалізації свого редакційного портфеля.

Висновки

Оцінюючи ситуацію у національному книговиданні та стан української книги загалом у 2010 році, змушений із сумом констатувати, що розраховувати на швидке «одужання» української книги в нинішніх «кризових» чи, як вважає влада, вже «посткризових» умовах не варто. Головна причина цього не просто як ганебного для будь-якої цивілізації країни явища, а й як свідчення того, що відбувається стрімка деградація населення України практично в усіх сферах сучасних знань, є абсолютно індиферентне ставлення влади до книги як головного фактору впливу на рівень розвитку особистості й соціуму, їхню мораль, духовний, культурний, інтелектуальний стан.

Минулого року, як і в попередні роки незалежності нашої держави, українська книга так і не стала предметом уваги влади. В той же час депресивний стан суспільства, втрата значною частиною його членів моральних, духовних, культурних орієнтирів, різке зниження якості загальної, професійної та вищої освіти, розростання еміграційних настроїв основної маси працездатного населення є наочним свідченням тотального дефіциту в державі вітчизняної книги відповідного спрямування. І ця ситуація вже просто волає про необхідність надтермінової уваги влади до книги. Ще рік-два такого демонстративного нехтування вітчизняною книгою з боку правлячої політичної еліти — і процес перетворення України на державу третього світу набуде незворотного характеру.

Нині Україні, як повітря, потрібна книга, різножанрова і в достатній кількості, яка б дозволила розпочати процес перетворення зі зневіреної в усьому і вся, розірваної політиками між Заходом і Сходом маси українського населення на європейську політичну націю, а Україну, що в світових рейтингах спустилася до рівня сировинного придатка, на цивілізовану, технічно й технологічно розвинену державу дійсно європейського зразка.

Реальним кроком у цьому напрямку могло б стати створення на рівні Кабінету Міністрів України робочої групи з числа представників Мінекономіки, Мінфіну, Мін’юсту, Міносвіти, Мінкульту, Держкомтелерадіо, а також професійних громадських об’єднань суб’єктів видавничої справи та бібліотекарів із доручанням Президента України чи Прем’єр-міністра щодо розроблення в жорстко визначені строки Стратегії розвитку видавничої галузі на найближчі хоча б 5 років.

Ця Стратегія має включати в себе комплекс заходів, зорієнтованих на дослідження стану ринку книги та визначення рамочних потреб держави у різножанровій літературі, за рахунок якої можна було б вирішити наболілі питання з поліпшенням психологічного, морального і культурного рівня українського суспільства та досягнення розвитку вітчизняної освіти і науки, професійної школи, який відповідав би нинішнім стандартам у цих сферах Англії, Франції, Німеччини, інших передових країн Європи й світу.

Бажаний комплекс заходів щодо виведення видавничої галузі зі стану стагнації й створення умов для її стрімкого прогресуючого розвитку протягом останніх років неодноразово пропонувала Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувавчів органам законодавчої та виконавчої влади, однак вони так і не були ані почуті, ані реалізовані в Україні. Останні пропозиції такого плану подано у статті Афоніна О. і Петрової Н. «Рекомендації з удосконалення українського книговидання», що вийшла друком у часописі «Вісник Книжкової палати України» № 1 (174) за січень 2011 р. Тому повторювати їх у цьому матеріалі потреби немає.

Чи почують зараз нас на владному Олімпі, невідомо. Однак є лише абсолютне переконання в тому, що без власної книги Україна як цивілізована й суверенна держава довго не проіснує.

Афонін О., 
президент Української асоціації
видавців та книгорозповсюджувачів